fbpx
Історії з життя
Я почала говорити аби батько віддавав нам свою пенсію. Що тут почалося! Батько просто ніяк не хоче нам давати гроші!

Я пішла в невістки в родину, де вже багато років не було жінки. Був мій чоловік і його батько. Звичайно, що вони тримали господарку, але все, що стосувалося жіночої роботи, то було не їхнє. Звичайно, що вони собі варили щось їсти, але що ті чоловіки можуть – яєчня та й сосиска і по всьому.

Я прийшла і зразу захотіла аби в хатах все обновити – побілка, нові штори, меблі. Але це мій свекор сприйняв в штики:

– На то треба купу грошей, що старих не буде штор? Що їм бракує?, – отак заявив він, коли ми разом поїхали в місто по продукти і він побачив, скільки те все коштує.

Далі стало на новому посуді, треба користуватися старими алюмінієвими каструлями і так далі. Темні люди і все.

Я побачила, що так одразу нічого не буде, то почала поступово в хатах обновлювати, а старий бурчав і бурчав.

Чоловік теж не дуже охоче витрачав на це кошти, бо їм треба завжди щось до машини та до господарки.

– Мені треба курам та корові купити круп, та й свині, та й заправитися, – отака була у них одна розмова.

Коли ти один тягнеш переміни, то їх ніде й не видно. Я працювала в магазині і тої зарплати хіба на якісь елементарні для мене речі ставало і то мене випитували, де мої гроші!

Далі у нас з’явилася донечка і вже й чоловікової зарплатні не стало вистачати аби й дитині щось купити і аби елементарно прожити.

Я вмовила чоловіка аби поїхав на заробітки, де вже працювала моя колежанка. Там треба було доглядати овець та робити сир. Чоловік приїхав злий, бо домовилися на одні гроші, а вирахували й за харчування і за проживання, а ще йому руки попукали, коло тої роботи.

Ну, ви розумієте, що зараз заробити нормально нема де, чоловік працює на державній роботі і забрати всі відрахування, то має якісь 8-9 тисяч. То є мізер!

І тут я почала говорити аби батько віддавав нам свою пенсію. Що тут почалося! Батько просто ніяк не хоче нам давати гроші! Я йому кажу:

– Для чого вам гроші? Ви нічого собі нового не купуєте, щось даєте на продукти. А все інше плісніє під матрацом! Гроші обезцінюються. А ми мусимо економити на всьому!

Він як розізлиться! Та давай мені виговорювати, що гріш мені як газдині, якщо я в селі не можу на чоловікову зарплату вижити.

– Та яйце своє, молоко своє, м’ясо своє, смалець, картопля, буряк та морква. Капусти наквасили і закруток накрутили, а ти їсти не маєш що?, – отак він мені каже, ніби я на тому всьому маю жити і не бачити ні масла, ні риби!

Я тоді чоловікові заявила, що ми купуємо – хай батько не їсть, як такий мудрий. А ще краще аби він собі жив окремо в іншій хаті, в кухні. І хай собі сам пере, їсти варить та прибирає. А ми собі зробимо в хаті кухню і будемо жити.

Чоловік, ніби, й не проти, але ж на такий ремонт маємо витратити купу грошей. А ще проект з газу – то ще дорожче вийде. Прийдеться чоловікові знову їхати на заробітки.

Нічого, а що? Інші так життя живуть і все добре, а тут його пів року не буде. Ми з дитиною проживемо, або до мами піду, поки його не буде. Хай свекор подумає добре, як то без моїх рук в господарці. Бо він мені отаке виговорює:

– Та ти ні до стайні, ні до корови не йдеш, то що ти цілими днями робиш?

От і буде бачити. Бо жіноча робота не слідна, але як її нема, то лікті буде за мною кусати!

Ми йому отак і сказали – або хай думає, або ми отак зробимо, бо жити так далі просто неможливо.

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page