Я знала Ніну, певно, з колиски, бо разом в садок і в школу, в університет, та й тепер дружимо. Тому я й вирішила те все їй розказати, бо як таке годиться: при живій і гарній дружині та заводити любаску!
Я то випадково виявила, але те, що Мирон ще той, я знала з самого початку. Бо як тільки вони з Ніною почали зустрічатися, то він до мене теж клинці підбивав. А, коли вони одружилися і я заходила до Ніни в гості, то він то вщипне, то в дверях стане, щоб я попри нього протискувалася.
Тому я намагалася прийти тоді до Ніни, коли він на роботі чи у відряджені.
В мене в самої чоловік і діти і мені такого не треба.
Але я мовчала, бо, що ж я скажу подрузі, коли вони тільки жити почали і у них дитинка?
Впевнена, що всі ці двадцять років Мирон так само до когось терся, але я того не бачила і чого буду щось перед подругою казати.
А тут ну просто в руки сам підліз: я в ресторані з колегами святкувала день народження шефа, аж тут він за столиком в кінці з якоюсь молодою особою. Та за руку тримає, та щось на вушко шепоче. А я те візьми й на відео зніми!
Зателефонувала до подруги на наступний день і напросилася в гості. Почали про те, про се і тут я їй кажу:
– Ніно, я твого чоловіка з іншою бачила. Мовчати вважаю неприпустимим, бо ти гарна жінка і людина, а він отак з тобою. Ось відео.
Ніна зблідла, дивилася відео, а я продовжувала:
– Він, думаю, віддавна так себе веде. Ще, коли ви тільки жити починали, то він і на мене кліпав.
Ніна мовчала, а тоді сказала, що я маю піти, бо вона хоче подумати.
Не писала і не телефонувала кілька днів, я за неї дуже переживала, як там вона та що і зателефонувала сама. І що я почула! Такого я точно не очікувала.
– Що ти до мене видзвонюєш? Хочеш аби я чоловіка кинула, як ти? Ти цього хочеш і спеціально за Мироном шпигувала? То я тобі прямо скажу: він на тебе ні разу не дивився і завжди мені казав, що я за тебе красивіша!
А ти мені оте під ніс тицяєш, наче ні з ким більше такого не буває. Та погуляє і вернеться, а й нього тепер підвищенні я все у нас добре. Щоб ти більше до мене не телефонувала, номер мій забудь!
Я просто не могла повірити… Я всього очікувала, але не такого. Стільки років дружби і вона отак мені каже?
Я видалила її з друзів і заблокувала, де могла.
Так, чоловік і в мене гуляв, тому я поклала тому крапку швидко, хоч важко було, але справилася і діти мої не гірше за інших виглядають і вчаться той в технікумі, а та в інституті.
Все у мене добре і зараз є чоловік, який мені подобається.
Хоч ми й жили в одному місті з Ніною, але за ці три роки так ні разу не пересіклися. Я мала чим себе зайняти, адже Семен таки запропонував одружитися і ми то до весілля готувалися, то в подорож їздили, ремонт робили.
Про Ніну й не згадала б, якби просто ніс в ніс не стукнулися в гіпермаркеті.
– О, Валю, як життя? Сто років тебе не бачила, – каже і так мило усміхається, наче й не було тієї розмови, наче ми вчора чаювали!
– Все добре, а ти як?
– Ой, ти знаєш, тепер одна, тоді таки Мирон пішов від мене, бо та сказала, що при надії. Правда, тепер до мене заходить та жаліється, але я не приймаю назад зрадника. Ти б зайшла якось.
Я сказала, що колись зайду і пішла. А тепер думаю, а чого я їй не сказала, що знати її не хочу?
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
