У нашому відділі працювало десятеро. Від сьогодні нас дев’ять. Звільнився Борис, один із найактивніших менеджерів з продажу, який приносив фірмі хороші дивіденди вмінням укладати договори з клієнтами та знаходити нестандартні рішення.
Саме завдяки договорам його зарплата була дуже пристойною, бо більш ніж наполовину складалася з премії за ці договори. І ось – «геніальне» рішення нашого генерального директора. Премії співробітникам скасовуються, і всі переходять на ставку.
Борис намагався переконати директора, що це несправедливо, але, той його не чув і не хотів. Борис взвільнився, знаючи, що досить швидко знайде собі роботу.
Так і сталося. Поки тривали два тижні відпрацювання (директор уперся, і не захотів відпустити Бориса одразу), знайшлася нова робота, і, звільняючись, наш співробітник поділився з нами цією новиною:
— Завтра вже виходжу до наших конкурентів, зарплатою не образили, обіцяли додати ще після випробувального терміну.
Коли Борис, попрощавшись, зачинив двері, почалося обговорення його вчинку. Усі схвалили те, що не пішов на поводу у директора і виявив прийнятний для себе варіант. Проти Бориса був лише його вічний опонент у суперечках – Дмитро:
— Якби не його дружина, Борис працював і працював би. Ну зменшилася трохи зарплата, зараз скрізь не дуже добре платять, але стільки ж років пропрацював, все знав, а там може й випробувальний місяць не протриматися.
Я заперечила:
— У нього зарплата на третину поменшала, хіба це нормально?
— І в мене поменшало, трохи заощадити доведеться, що робити?
— Була б у тебе дитина, і орендована квартира, подивилася б я на твій «економ-режим». Живеш із татом та мамою, працюєте з дружиною, грошей і вистачає.
— Так нехай його дружина теж іде працювати!
— Дитині ще півроку немає, ти ж знаєш!
— Дитина не причина, щоб дружина вдома сиділа!
— А що ж йому самому вдома сидіти?
— Дідусі-бабусі є, із задоволенням візок покатають!
— А природне вигодовування? Теж дідусь впорається?
— Ну придумали б щось, дитяча кухня, чи щось таке… Як це так узагалі – дружина вдома з дитиною грається, а він працює, мов проклятий. Хай би вона йшла на роботу!
— А ти, коли свою дружину на роботу після появи дитини відправиш?
— Через два, максимум три місяці після появи малюка. Ми з нею про це вже говорили, не в захваті, але погодилася, що треба заробляти копійку в сім’ю. Я не можу бути головою бюро добрих послуг!
— Тобто чоловік, який заробляє своїй дружині, по-твоєму, робить дружині велику послугу!
– Звичайно! А то всі за рівноправність, а як до справи підходить – чоловік повинен гроші носити!
Продовжувати розмову було абсолютно безглуздо. Було неприємно, і ставлення до Дмитра у всіх, після цього діалогу змінилося не на краще, на що він, щоправда, зовсім не звертає уваги.
А ви як вважаєте, коли повинна дружина вийти на роботу?
Головна картинка – pexels.
