fbpx
Історії з життя
Я поцілувала сплячу донечку. Пухнасті вії, рожеві пухкенькі щічки. Їй 4-ри. Чи побачу ще? Я взяла з собою тільки те, що вмістила, коли Марічка й чоловік поснули, у маленьку сумочку. Тихенько замкнула двері. За поворотом вулиці в машині чекав Святослав

Я поцілувала сплячу донечку. Пухнасті вії, рожеві пухкенькі щічки. Їй 4-ри. Чи побачу ще? Я взяла з собою тільки те, що вмістила, коли Марічка й чоловік поснули, у маленьку сумочку. Тихенько замкнула двері. За поворотом вулиці в машині чекав Святослав.

Ми росли на березі величної синьої річки, на кручі над водою розкинувся древній монастир. Під стінами того монастиря, під дзвін золотих дзвонів ми й пообіцяли собі, що будемо разом, завжди, щоб не сталося. У монастирському яблуневому саду, куди пролазили тихцем, ми проводили усі наші щасливі дні.

Святослава батьки відправили навчатися за кордон. Я не могла поїхати – не ті статки. Ми листувалися, пізніше – передзвонювалися. Коли мені було 19-ть і я приїхала додому в своє містечко над могутньою річкою на вихідні, до мене прийшла мати Святослава і сказала, щоб я не чекала його, не псувала йому світле майбутнє. Що в нього там дівчина, що його чекають великі злети, а я тягну його сюди, вниз.

У 23 я вийшла заміж за Григорія, з’явилася Марічка. Ну як я ще могла назвати донечку? Вийшла з декрету, працювала у школі.

Виходжу після закінчення уроків на подвір’я. Впізнаю постать чоловіка, що стоїть біля машини на дорозі перед школою.

– Ні, в мене нікого не було, мати сказала мені, що ти зустрічаєшся з іншим. А я не міг приїхати, треба було пройти інтернатуру, а потім закріпитися на роботі. Я на три дні всього, провідати родину і назад.

Розлучення, всі ці важкі процедури – це так довго й так для всіх виснажливо. Краще просто зникнути. Раз і назавжди. Можливо, я шкодуватиму. Можливо, буде нестерпно. Можливо, колись стоятиму перед донькою на колінах.

Але зараз ми не можемо протистояти своїм обітницям, даним під древніми монастирськими стінами. Вони сильніші за нас.

Вийшла з двору. За поворотом вулиці в машині чекав Святослава.

Автор – Олена К.

You cannot copy content of this page