fbpx
Історії з життя
Я повернулася зі школи, а бабуся простягла мені сукню. Я дивлюся на неї з подивом, а старенька від щастя сяє. Сукня була просто дивна — ситцева, ще й у квіточку. Я взагалі не розуміла, чому вона радіє, дивлячись на цей халат. І тільки зараз я все зрозуміла, аж сльози на очі

З віком я дуже багато чого переосмислила. Ось про бабусь якось думала. В молодості мене напружувала їхня надмірна турбота і дивували подарунки. І тільки нещодавно я усвідомила, що це і був прояв найчистішої любові. Лише бабусі вміють любити не за щось, а всупереч. Саме про це дана розповідь.

“Я гостювала в однієї доброї людини. Ми пили чай на кухні та розмовляли про життя. Дивлюся, а в нього на столі стоїть паперова коробка з соком і всі куточки відрізані. Ну, так раніше робили, щоб зручніше пити було, та й дозаторів не було. Коли я Ваню спитала, що це. Він зітхнув і сказав: “Та це ж бабусю моя, розумієш?”.

Розумію… Я згадала той випадок, коли повернулася зі школи, а бабуся простягла мені сукню. Я дивлюся на неї з подивом, а старенька від щастя сяє. Сукня була просто дивна — ситцева, ще й у квіточку. Я взагалі не розуміла, чому вона радіє, дивлячись на цей халат. І тільки зараз я все зрозуміла, аж сльози на очі.

Незважаючи на те, що мала вона маленьку пенсію, вона нікого не залишала без подарунків на свята. Часто презенти повторювалися — разів 30 бабуся дарувала нам щипчики для нігтів. Вона б і зараз мені їх подарувала, якби була жива. Тільки зараз я плакала б від щастя заради такого подарунка, а тоді невдоволено пхикала, коли в мільйонний раз їх знаходила під ялинкою.

Друга бабуся дуже любила книжки, вона мені завжди читала перед сном і просто так. Мені було 8 років, хотілося гратись і бігати, тому я ніколи її не слухала. Тим більше, твори були не завжди дитячі та легкі. А бабуся завжди плакала чи сміялася у потрібні моменти, дуже пронизливо вичитувала цитати. Навіть коли читала звичайні дитячі казки у мільйонний раз, реготала у смішні моменти. Бабуся сміялася, як маленька дитина. А все тому, що дитинства вона сама не мала — на світ вона з’явилась у 41-му.

А тепер я нюхаю її книги, а потім читаю, щоб поринути у ту атмосферу. Всі вони пахнуть щастям та безтурботністю. Тільки пізно все зрозуміла.

Щоранку бабусі будили мене ароматом свіжої випічки. Вони були втомлені, їхні зморшкуваті руки німіли від справ, але кожен ранок починався з млинців та булочок. І знаєте, в такі моменти розумієш, що найцінніше, на жаль, не залежить від матеріального статусу.

Як каже моя мама, ви виховуйте внучку, а я її просто любитиму!”.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page