fbpx

Я прочитала прізвище, щоб познайомитися з черговим студентом і на мене подивилося дуже молоде обличчя Павла! Значить, таки знайшов своє щастя, а як обіцявся!

Я тоді була студенткою-відмінницею, яка старанно вчилася і не думала про хлопців. А як думати, коли батьки над кожним моїм кроком трясуться і мало в інститут по мене не приходять, адже єдина донька.

– Вік такий, Тетянко, що ти сама ще не знаєш, чого хочеш, а хлопці цим користаються! Незчуєшся, як вже треба йти в декретну відпустку, а ми не для того тебе ростили, щоб ти на кухні кашки варила, ми хочемо аби ти світ побачила!

Батьки, як в воду дивилися, бо все частіше і частіше я червоніла під пильним поглядом Павла, завмирала і тріпотіла, мов осика.

Спочатку давала переписувати лекції, далі зичила книжки, далі писали разом реферати в інститутській бібліотеці і просто розмовляли! Були і спільні гулянки в студентському гуртожитку і зірвані з клумби квіти та цілунки в під’їзді.

Першою зміни в моїй поведінці запримітила мати і одразу ж забила на сполох:

– Ніяких хлопців, поки не закінчиш навчання! Якщо мені доведеться зробити щось, що тобі не сподобається, але знай – це все тобі на благо! Я життя прожила і я знаю, як треба жити правильно!

Але це нам лиш додавало азарту і тим солодшими були наші зустрічі, чим більше треба було пройти до них перешкод.

Ми й з пар втікали, проте це не сильно відзначалося на моїй успішності, бо авторитет працював вже на мене.

Таки матір мене не вберегла і я скоро дізналася, що при надії. Що то був за скандал!

Мати і батько між собою пересварилися, хто ж у цьому винен і не догледів. А я була найщасливіша у світі і вірила, що відтепер ми з Павлом ніколи не розлучимося.

Проте, найслабшою ланкою у наших стосунках був таки він. Навіть не прийшов сказати мені це особисто, а написав листа, дуже гарного і черствого. Писав, що любить і завжди любитиме, але одружуватися поки не хоче, бо не зможе прогодувати родину.

Сказав, що як тільки стане на ноги, то я отримаю те, що заслужила і навіть більше, він мене просто озолотить і ощасливить. Що я єдина жінка в його житті нині, завтра і навіки вічні. Ніхто і ніщо не осквернить наше кохання.

Отак він і зник з інституту.

Мама мене перевезла в іншу країну, ніби на мовну практику, але фактично ми там оселилися до появи дитини на світ.

Павло не давався чути, а варити каші дитині виявилося не так весело, як я собі уявляла, як і міняти підгузки, гуляти, водити на планові до лікаря і все інше з капризами, температурами і зубами.

Мама бачила, що я не витримую і часто мені нагадувала «А я говорила». А далі змилосердилася наді мною і сказала, що пора мені виходити з академвідпустки і таки довчитися.

Це був рай! Тиша і книги, лекції та семінари! Я просто не чула себе від радості! Вчилася з задоволенням і анітрохи не дивилася на хлопців, не тому, що не залицявся ніхто, а тому, що в моєму серці палала любов до Павла, попри все!

Я вже захистилася і залишилася в інституті, мала авторитет. Успіх і сивину, а Павла так і не було! Мама більше не лізла в моє особисте життя, адже ж була онучка, яка так само вперто, як і я хотіла свободи і не хотіла відповідальності.

Я більше поблажлива до своєї дитини і інколи їй кажу, що якби я не була так обмежена в спілкуванні з хлопцями, то й повелася б по-іншому!

Ось тепер ці Павлові очі, волосся, навіть вираз обличчя кажуть мені, що всі обіцянки тільки залишилися обіцянками.

Чи прожила б я інше життя? Чи я щаслива? Чи я пробачу – ось головне питання, але мене ніхто й не перепрошує!

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page