Я проходила майже щоденно проходила повз двір своєї колишньої свекрухи. Її на на світі уже років із десять немає, хату так і не продали, за дворищем ніхто не наглядає. Дуже символічно, але там усе густо заросло сливняком і бундами, навіть із вікна сливове дерево проросло. Напевне це розплата, навіть будинку, за гріхи її господині.

Мені тоді було вісімнадцять років, студентка першого курсу, жила в гуртожитку. Я сама родом із села, то в місті мені дуже подобалося, при цьому я вчилася на відмінно. На другому курсі до нас у групу перевівся хлопець. Красивий, високий. Дівчата всі мліли від одного його погляду.

А мені він геть не подобався. Ну не подобались мені ніколи загальні любимчики. Такий красень прямо на увесь інститут один. Я навіть в одній компанії із ним намагалась не залишатись, прямо на дух не переносила. Напевне, він це помітив, хоча пізніше говорив, що то було кохання з першого погляду.

Артем почав до мене виявляти почуття, але я не відповідала взаємністю. У мене почались негаразди у гуртожитку. Увага до мене зі сторони Артема не подобалась багатьом дівчатам. Я не розуміла у чім моя вина, але вони робили все, аби моє життя не було легким. Саме аби “відповісти” їм усім я й погодилась на побачення з Артемом. Думала, що так втру їм носа, але виявилось, що зіпсувала собі життя.

Ми почали зустрічатись, а потім і розписалися. Жити ми почали у ось цьому домі його матері. Перше враження на мене Тетяна Анатоліївна справила хороше, я ж думала, що вона добра людина. Ага, помилилася!

Свекруха не мала наміру ні з ким ділити свого єдиного синочечка. З першого ж дня вона сказала мені, що я не на довго у її домі і вона зробить усе від неї залежне, аби ми таки розлучились. Життя під одним дахом стало нестерпним. Коли ж після чергового концерту який влаштувала моя свекруха ангеликом стало друге дитя, якому я так і не змогла подарувати життя – я зібрала речі і поїхала до своїх батьків.

Тетяна Анатоліївна була дуже рада такому повороту подій. Вона зробила все для того, аби її син залишився із нею. У хід пішло і самопочуття погане і виклик швидкої і навіть священика, все, аби її Артемчик не покинув її.

Мені так набридла все те, що одного дня коли мій чоловік приїхав до мене я поставила його перед вибором. Він тоді говорив, що мамі його погано і він не може її залишити без допомоги, але мене він кохає більше за життя. Знову просив потерпіти і почекати. Мовляв його мама одужає і він буде жити зі мною. То була не родина і подала на розлучення.

Минуло п’ятнадцять років. У це село я приїжджаю по роботі кілька разів на тиждень. Кожного разу я проходжу повз дім своєї колишньої свекрухи і щоразу мені стає млосно. Тут я втратила своє щастя і назавжди поховала кохання. Заміж в друге я так і не вийшла, Тетяна Анатоліївна зруйнувала мені долю.

Від знайомої я знала, що Артем мій також не знайшов собі іншої жінки хоча до нього сваталось багато жінок. Дім матері, одразу після того, як її не стало, він замкнув і залишив, навіть речі розпродувати не став. Кажуть люди, ніби він десь по заробітках їздить, а де живе і з ким, ніхто того не знав.

А вчора… Вчора я вийшла з рейсового автобуса і звичним кроком пішла тією ж вулицею повз дім колишньої свекрухи. Ковзнула поглядом по хаті і ледь свідомість не втратила – на мене пильно дивився Артем. Я не мала бажання плакати, куди там, я ж доросла людина і давно уже всі почуття поховала, але він дивися на мене і його очі були повні сліз, тоді і я вже не витримала.

Я й про роботу забула. Ми з ним ходили селом і розмовляли, розмовляли, розмовляли. Він не одружений, живе у гуртожитку в столиці, їздить по заробітках. Говорить, що ніхто йому крім мене і не потрібен у житті. Каже, що виявився однолюбом і дуже шкодує. що наша з ним доля склалась саме так.

Артем просить, аби ми знову зійшлись із ним. Мовляв, ми ще можемо і батьками стати і у парі вік звікувати. Я обіцяла подумати.

Моя мама щаслива за мене і говорить, що я повинна знову зійтись зі своїм чоловіком, а тато навпаки – навіть чути про нього не хоче. Говорить, що він ніколи не зможе стати мужчиною, адже вже показав яким є насправді покинувши мене тоді.

Я згодна із мамою, але й з татом також. З одного боку, я досі кохаю його, а з іншого… надто не по чоловічому він тоді вчинив, хіба можна буде йому після всього довіряти?

Розгубилась. Як бути?

06,02,2023

Головна картинка ілюстративна.