– А що наша мамуся нам на обід приготувала, – казав Олег, обіймаючи дітей і несучи на кухню, де мене цілував в чоло.
– А що наша мамуся робить. – казав, коли діти набридали йому і він хотів посидіти перед телевізором.
– А що мамуся купила, – казав, коли брав у мене важкі пакети в коридорі.
І оте «мамуся» як приліпилося, то я не могла його від себе віддерти. Вже діти виросли, вже вони підлітки, а я йому мамуся.
І це слово раптом стало йому давати можливість й поводитися зі мною, як з людиною, яка його просто має беззастережно любити, попри втому і настрій, завжди вислухати, стати на його сторону, постригти волосся в носі і вичавити прищі на спині.
Наше особисте життя давно звелося нанівець, бо як тільки я чула:
– А що це таке в мамусі?
То весь мій настрій як рукою знімало.
З Вадимом я познайомилася в кафе, пішла з кумою на каву, а він мене просто їв поглядом.
А я мов з того жарту – «Хто? Я?».
Я ж і не одягалася яскраво і не фарбувалася, мамуся звичайна.
Але Вадим розбудив в мені жінку і я не дивилася ні на що.
Ми зустрічалися в середу на обідній перерві у нього, то були найкращі мої години, я пригадувала їх цілий тиждень.
Олег щось запідозрив і вирішив поговорити:
– Мамусю, у нас все добре? Ти сама не своя.
І далі я вже й не пам’ятаю, що йому казала, але правда виплили назовні.
– Як ти могла? У нас все ж добре було!
Він і далі нічого не розумів, з ким я живу? Я зібрала речі і поїхала до Вадима.
– Сьогодні не середа, Оксано, – м’яко сказав він мені, не пускаючи мене в квартиру.
– Я назовсім, любий, – засміялася я.
– На зовсім?
– Так! Я все йому розказала!
– Чекай. Чекай. Я ж тобі нічого не обіцяв.
– Тобто? Ми зустрічаємося вже пів року…
– Так, зустрічаємося і далі будемо зустрічатися, якщо ти з чоловіком помиришся. Зрозумій, я не вірю в шлюб, а ти сама бачиш що нічого доброго з нього не виходить. Йди скажи чоловікові, що ти пожартувала, що у тебе такі дні чи нерви. Щось придумай. І ми далі будемо бачитися.
Я йшла, мов уві сні. Пішла до куми перебути ту пору, бо Олег точно мене назад не прийме та й я не хотіла до нього.
– А я тебе попереджала, Оксано, – дзьобала кума. – що не варто на таке в нашому віці наважуватися. Олег добрий чоловік, все в родину, без шкідливих звичок, вірний. А ти он що наробила.
– Нічого більше не говори, ти й уявлення не маєш, як я жила з тим Олегом.
Звичайно, що зараз треба думати про тисячі речей, про які я навіть не здогадувалася, адже я ніде не працювала, а тепер прийдеться і роботу шукати, і житло, пояснювати все дітям, батькам, родичам, друзям.
Для них усіх я буду тією, що зруйнувала родину, але я вже більше не могла так жити. Я сто разів казала Олегу не називати мене так, не поводитися зі мною так, наче я його мама, мати якесь стримання. Та де.
– Ми ж одружені, – казав він, наче це все виправдовує, особливо забути почистити за собою унітаз.
Я просто хочу трохи прийти до тями, хочу зрозуміти, чому так сталося і я так дала себе одурити Вадимом. І я сподіваюся на підтримку найближчих, а не отаке, як кума мені каже. Добре бути мудрим, заднім числом, хіба не так?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
