Я прийшла доньку підтримати, але вона такого мені наговорила, що я просто не вірила вухам. Не вірила, що дитина, яку я сама ростила, яка бачила мій стан після розлучення, буде виправдовувати батька і ще й скаже, хто основна причина її розлучення. Після цієї фрази я вже сама не хотіла з нею знатися. Виростила на свою голову

Зять Віталій мені ніколи не подобався, мало заробляв і за характером ніякий, але вже була онучка, то я мирилася з тим, що донька зробила такий вибір. Жили вони не зі мною, хоч я й пропонувала, бо у мене двокімнатна квартира, а орендували, що мене несказанно дратувало.

– Доню, як так? Що там його зарплати і вся йде на оренду. А так я б вам допомагала і з онучкою сиділа. Вже б більше грошей лишалося і щось би відкладали, а з часом і своє б купили.

Але ні, будуть жити на макаронах, бо він хоче бути господарем у хаті. Та який він господар на орендованій квартирі? Який? Все хазяїн робить, а він тільки телефонує, що те чи се поламалося.

Але вже.

І от вони розійшлися. Виявилося, що Віталій ще комусь та потрібен. Я тоді кинулася до доньки, щоб її розрадити, бо я сама пережила розлучення і знаю, як це почуватися, коли людина, яка тобі обіцялася прихилити небо, йде до іншої жінки і щасливо живе без тебе!

Я ще маю надію, що в ній говорили емоції, бо вона не могла в розлученні винуватити мене!

Так, люди добрі, мене, яка вкладалася в її шлюб і вільним часом і грошима.

– Так, мамо, ти винна в тому, як я ставилася до Віталія. Саме ти мене проти нього налаштовувала. Приходила до нас наче онучку поглядіти, а самій рот не закривався, який мій чоловік господар, який батько, який зять…

Ти не закривалася і тоді я те все переказувала своєму чоловікові тільки своїм ротом і іншими словами. Я це тільки тепер зрозуміла. Тільки тепер. Ми поговорили з Віталієм спокійно і він мені й розказав, що не така вже й чудова я була жінка, як я собі думала.

– То я винна, що він такий чоловік? Що навіть такий тебе покинув?

– От дякую! Та якби ти сама не так зациклилася на батькові, якби ти мене не виховувала в тому, що чоловік має і що не має, то я не знаю чи й чинила б так. І знаєш, що? Я рада, що батько тоді від тебе пішов, бо ти дуже важка людина. Ти вічно нічим не вдоволена. Тобі зірку дай з неба, а ти скажеш, що вона за яскрава!

– Та що ти говориш? До чого тут я взагалі, я собі щасливо живу і без твого батька.

– Щасливо? Ти кожного разу все прив’язувала до того, що батька у мене нема! «Якби був тато, то він би тобі купив, а він тебе покину» – хіба не ти це говорила з приводу і без? Батько хотів зі мною спілкуватися, але ти все зробила для того аби я не хотіла його бачити! І який результат, мамо?

– Я тобі хотіла лише добра!

– Так, ти хотіла добра, як ти собі розуміла, але у кожного своє розуміння щастя! Хтось щасливий від того, що їсть морозиво в спекотний день, а хтось від того, що п’є теплу воду! Не треба мені було нав’язувати своє розуміння сім’ї і достатку, і взагалі всього! А тепер я наче мала дитина – нічого не знаю і маю вчитися жити заново. Але ж де, бо одразу ти зі своїми порадами!

Сказала, щоб я пішла і не приходила. Навіть з онучкою бачитися заборонила, бо я її налаштую проти тата, а вона цього не хоче. Я вже не розумію, що відбувається і як можна так все перекрутити? Я для неї готова на все, а вона? Правду кажуть, що хто везе, того й поганяють. І що мені тепер робити, як би ви порадили?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page