– Хоч так мені компенсує всі ті роки, що я жила в убогості, а сестра моя з братами розкошувала!, – казала я матері, а та схвально кивала головою.
І вона не забула на кого він проміняв її, красуню і господиню, на якусь сіру мишу, яка те й робила, що ходила в квітчастому халаті з зав’язаним хвостом на голові.
Вперше я побачила новий батьків дім, коли мені було років десять, він не дуже хотів приймати участь в моєму житті, але в той день мами не було в місті і мені треба було в когось заночувати, от мама й подзвонила до батька. Той неохоче мене забрав і нас зустріла його дружина, я її таку запам’ятала і зараз вона майже не змінилася – великий квітчастий халат змінився тепер на пальто, а кінський хвіст на посивілу гульку.
І там я вперше побачила свою сестру, батько нас познайомив і дівчинка, їй було десь років п’ять, простягла мені свою ляльку. Я простягла руку, лялька впала на землю, а я стала на неї брудним черевиком. Наталя в сльози, а я не змогла приховати щасливої усмішки.
Більше мене батько ніколи і свій дім не запрошував.
Через вісім років я знову прийшла до нього – треба було поступати, а мама не мала грошей.
– У мене нема нічого! Чи твоя мати думає, що я гроші малюю? Ти працювати пробувала? Не знаєш, як це?
Вся в матір, яка теж мені лиш дайкала! У мене четверо дітей і я тобі все сплатив до копійки! Все, лавочка закрита!
Його жінка крутилася на кухні все в тому ж халаті, сестру я не бачила, як і братів.
Поступила я не туди, куди хотіла і багато чого в житті у мене склалося не так, як я хотіла. Моїй доньці вже п’ятнадцять, живу я з матір’ю, працюю за мізерну зарплату.
І ось мій шанс щось дістати від любого батечка, тому не дивно, що ми з матір’ю прийшли. З його близьких хіба дружина горювала по-справжньому, бо на обличчі доньки я не побачила ніякого суму, як і його синів.
Після всього ми з матір’ю підійшли до дружини.
– Моїй доньці теж належить частка від майна, – сказала мати, – Тому хочу спитати чи є заповіт?
– Є, на синів, – просто відказала жінка.
– А на доньок, – вихопилося в мене.
– На доньок нема, – подала голос сестра, – Але я не дуже й здивована.
Я глянула на неї, а вона й каже:
– Ти, що думала, що він мене балував? Та де. Все хлопців хотів, а як ті пішли. то тільки й про них мова була, куди їх віддати на секцію і що купити, а мене наче й не існувало. А найбільше він цікавився своєю персоною і як їй мають якнайкраще догодити.
Я все життя їй заздрила… Коли приходила з навчання в наш під’їзд і ліфт обдертий, далі двері дерматинові, далі меблі хлипкі в прихожій і стільці тверді на кухні, матраци з вати і тусклі дзеркала, то уявляла, як заходжу в його хату велику, де все таке чисте і нове, пахне лаком і новим ремонтом… дуже хотіла бути на її місці з власною кімнатою і простором… Я хотіла мати гарний одяг і взуття, хотіла вчитися там, де захочу, батько б справив мені таке весілля, яке я хотіла, дарував би онукам подарунки…
А потім пригадала той день, коли я наступила ногою на її ляльку. Перед очима чітко стала лялька, розпатлана, з вицвілими бровами і губами, одне око не закривалося… Якби я була доросла, то я б вже тоді зрозуміла все, обійняла б сестру і ми разом пішли гратися в її кімнату. Може, моє життя склалося б геть по-іншому, як гадаєте?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
