Тітка Ніка з’явилася у квартирі Самойленків без попередження. Як завжди, екстравагантна, гордовита і з кошеням в руках. Пройшла, не знімаючи туфель на височенних підборах, просто в кімнату і вмостилася в кріслі.
Мама кинула на Марину строгий погляд, щоб донька не поспішила висловити обурення з цього приводу.
Вони обидві не мали гарячих симпатій до сестри батька через те, що вона хоч і не висловлювала свою суттєву перевагу над ними словесно, однак чітко усілякими способами давала зрозуміти, що вони її «бідні родичі».
Справа в тому, що красуня тітка Ніка років п’ятнадцять тому дуже вдало вийшла заміж. За мажора, який народився із золотою ложкою в роті, внаслідок чого його життєвий шлях був вистелений килимовими доріжками. І більшу частину його життя тітка Ніка пройшла з ним пліч–о–пліч цими доріжками.
Дядько Андрій був настільки високопоставленим чиновником, що Марина та її батьки точно навіть і не могли оцінити цієї висоти, бачили тільки у що вона виливається матеріально: бо ця килимова доріжка то приводила тітку Ніку з чоловіком до Ейфелевої вежі, то перекидалася через канали Венеції.
Або просто залишалася вдома в п’ятикімнатній квартирі, чи в двоповерховому заміському особняку. Марина та її мама не те, щоб заздрили, а просто дивувалися: «Ну вміють же люди так добре влаштуватися, так красиво жити!»
У цей час тітка Ніка не балувала сім’ю брата своїми візитами – їй було не до них. А от тепер, коли її чоловік, Андрій, раптово пішов у інший світ – з’явилася.
Андрій як жив красиво, так і пішов красиво – швидко і з посмішкою, яка не встигла зійти з його обличчя. І, варто зауважити, що його відхід суттєво не позначився на способі життя його дружини.
Ось вона, тітка Ніка, сидить, нога на ногу в кріслі і оголошує: «Я принесла вам триколірну кішечку на щастя. Вона теж Ніка, моя тезка. Подруга підібрала її на вулиці, а вона такою бешкетницею виявилася: фіранки рве, повз лоток ходить. Я вирішила подарувати її вам – не викидати ж бідолаху».
Мама знову зупинила потік обурення, що закипав у Марині, і запросила зарозумілу нахабницю на кухню попити чаю. За чаєм спробувала відмовитися від подарунка – мовляв, матеріальних проблем і так вистачає, а тут ще й кицьку утримувати доведеться. Ось, Ніки брат, Віталій, і на вихідних працює – «подушку безпеки» для Маринки забезпечує – Марина вже за рік школу закінчує – раптом на бюджет не пройде.
Ідучи, тітка Ніка, окинула розсіяним поглядом стіни однокімнатної квартири, в якій тулилася сім’я її брата і промовила: «Так, тісно тут буде моїй протеже – повеселитись ніде! І фіранки у вас якісь нецікаві». І гордовито пішла. Без кошеняти.
Увечері весь шквал обурення Марина вилила на голову батька. Кішечка виявилася рідкісною пустункою: взялася остаточно виводити з ладу «нецікаві» старі штори, шпалери, ну а котячий лоток продовжувала ігнорувати.
Тато вдумливо відповів: «Так, з кішечкою у Вероніки, звичайно, вийшов перебір. Але, все ж таки, хоч Ніка і була завжди екстравагантною і навіженою, в душі вона дуже добра і чуйна».
На Маринчину пропозицію виставити кошеня за двері: «Проживе, не грудень надворі, літо!» Батько відповів: «Ну хіба можна вигнати таке безпорадне маля!» Мати його підтримала.
Наступного дня тітка Ніка прийшла провідати свою «хрещеницю» у супроводі двох дужих помічників. Чоловіки занесли в квартиру кілька величезних пакетів з усім необхідним для життєзабезпечення кішечки: з кормами, з наповнювачем для лотка та ін.
На додаток до цього в квартирі з’явилися нові, «цікаві» штори, нові м’які меблі, новий телевізор і ноутбук.
– Я розумію, нові штори і новий диван – це щоб чотирилапа Ніка не дерла старі – а от навіщо новий телик і ноутбук? — спитала тітку племінниця. І отримала відповідь: «Кішки, як маленькі діти, люблять стежити за миготінням на екрані. Я не хочу, щоб моя «хрещениця» дивилася на екрани допотопних пристроїв – вони можуть нашкодити її зорові!»
– А чи не зашкодять її психіці та моральності якісь передачі? – продовжувала наступ Марина, не звертаючи уваги на обурений погляд матері.
– У цьому я покладаюся на ваш смак та вашу порядність, – закрила тему тітка.
Протягом місяця кішці в придане дісталася викуплена тіткою для сім’ї брата сусідня трикімнатна квартира – щоб пухнастій Ніці було де побігати і пострибати. Окрім квартири для кішки була придбана двоповерхова дача за містом, яку тітка записала на батька – бо, бачте, кішечці необхідне свіже повітря.
А щоб триколірній щасливиці не довелося трястися в котячій переносці в задушливому автобусі, тітка Ніка подарувала татові чорну тойоту кемрі – їй набрид чорний колір, і вона залишила собі тільки одну машину – джип гранатового кольору.
І, як тільки їй перестають подобатися Маринчине пальто або мамина шуба, вона приносить у їхню квартиру пакунки з обновками, щоб не ображати естетичний смак своєї підопічної старим і немодним вбранням.
Марина дивується: до яких безумств може довести любов до тварин. Чи, можливо, не лише до тварин?
Фото ілюстративне.
