– Посидимо усі як треба, а хто захоче то піде в хату та полежить, а там діти по вулиці будуть бігати, а в ресторані що? Сиди, мов патик проковтнув.
Я завжди дивувалася такій маминій розважливості, але завдяки цьому у нас в дитинстві все було, тато спромігся і хату вибудувати, і нам в житті допомогти. Єдине на що я маму вмовила – то на нове гарне плаття:
– Мамо, і що, що шістдесят?
– То дороге плаття? Що мене в ньому нарядиш?
– Ой, вам ще років двадцять жити і ще до дір заносите.
– Добре, ще ти в ньому будеш ходити, – ось так себе переконала мама.
Отож, взяла я доньку, щоб і вона допомагали все прибирати та готувати. Заходимо ми в хату, а мама бліда сидить за столом, а навпроти неї якась незнайома моложава жінка.
Я привіталася і відчула, що атмосфера не радісна.
– Доню, це нова дружина нашого тата, – прошепотіла мама і було видно по її очах, що вона нічого не розуміє.
– Так, Ларисо, я вас знаю заочно, батько мені про вас розказував. Ви може не зрозумієте, але життя вже йде до схилу і треба нарешті жити за покликом серця, тому Микола вирішив бути зі мною.
– Ага, – я не знала що й сказати.
Ні, я розумію, що чоловіки люблять гульнути, але ж не в такі роки. У мого брата вже й свій онук з’явився на світ, тобто, тато має вже правнука і тут таке…
– Ми з Миколою познайомилися на курорті, – продовжує жінка, – У мене там свій будинок, тому я не претендую на ваше майно, не переживайте за це, Маріє,- звернулася вона до мами.
– О, то, це чудово!, – вигукнула я, – Завжди мріяла побувати на водах і в Оленки моєї не все гаразд зі здоров’ям, то треба їхати з нею на всі літні канікули. У вас великий будинок?
– У мене, – жінка аж не знала, що казати.
– Та ви не переживайте! Ми люди не горді, можемо й на підлозі, особливо влітку, що там того. А от Василь може на зиму захотіти приїхати, то брат, ви ж знаєте, ваш пасинок майбутній, то він дуже любить кататися на лижах і купу грошей на тих курортах взимку лишає а у вас все буде безкоштовно, то він всіх візьме і приїде на місяць. А у нього двоє дітей і вже й свій онук є. Боже, як же ми всі гарно заживемо, мамо!, – обійняла її я.
– Слухайте, – жінка почала від мене вивільнятися, – Я приїхала сказати, що мені лиш Микола потрібний і я на більше не претендую.
– Ой, а що ж тато нас покине?, – скривилася я, – Він свого правнука дуже любить і з рук не спускає… Та ми не горді, ми будемо вас навідувати, ви так не дивіться, нас хоч і багато, але ми всі до порядку навчені і нас запрошувати не треба, ми самі приїдемо.
Жінка вилетіла з хати щось буркочучи, а мама дивилася на мене круглими очима.
– Мамо, не буде їй від мене ніякого життя, ви вже мені повірте, ось тут я свій характер вже покажу. А тато ще до вас приповзе, але то вже вам вирішувати чи з таким жити. А тепер давайте за приготування, бо ж завтра такий день – всі, кого ви любите будуть разом.
Я чула, що мама вночі погано спить і хлипає, та й мені серце стискалося. Але на наступний день вона сяяла в своєму гарному платті і приймала вітання.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
