Я приїхала х Італії, аби придбати сину квартиру. Їхала сповнена радості і гордості собою Ще б пак, я таки це зробила – заробила сама своїм трудом на квартиру у столиці. Однак, уже за два тижні я поверталась в Італію з грішми. Квартиру я так і не придбала, а все через невістку свою любу.
“Багаті до багатих” так казала мені сусідка заможна коли не пускала свою доньку на вулицю із дітьми гратись. Вона не дозволяла своїй Ніночці товаришувати із дітьми із простих родин.
Та й як могла донька директора хлібзаводу гратись із сином доярки. Нонсенс. Та бідна Ніночка як маму не просила, а мусила сама на подвір’ї своєму собі забавку шукати, бо ж у мами: “багаті до багатих”.
Тоді я думала, що сусідка геть життя не знає, не розуміла її, а тепер от, як самій життя такого фокуса викинуло, то вже я бачу, що таки вона була права.
Син у мене на диво розумною дитиною ріс. Чому “на диво? Бо ж я собі не геній інтелекту і чоловік простий роботяга. А От Павло сам собі на золоту медаль вийшов,а згодом і на диплом червоний в медінституті.
Саме в тому інституті він із Риточкою своєю і познайомився. Донька професорів дитина, що виросла у пелюшках срібних із золотим брязкальцем у руці.
Добре, що на момент знайомства зі сватами я вже п’ять років була в Італії на заробітках. Сина вчити мала змогу і ремонт у домі зробили такий, що не сором було сватів наших багатих прийняти.
Весілля відгуляли дороге і пишне. Я п’ять тисяч євро позичених до конверту поклала а свати авто за тридцять тисяч під ресторан підігнали. Самі розумієте, люди при грошах.
Я за свого Павла дуже переймалась бо ж у нього Рита була дівчиною балуваною. Що вам казати, як шкарпетки пані купувала за триста гривень пару. Мені аж сльоза на очі вийшла, як ціну побачила.
Але син мій вже мав гарну роботу, Рита також за допомогою батьків влаштувалась не погано, то вже стали ми говорити про те, що молодим треба житло своє.
Я багато років гроші збирала і вже мала кругленьку суму на рахунку, тож вирішили скластись зі сватами і таки придбати молодим квартиру.
Їхала я додому щаслива – я змогла. От так трудилась, себе не шкодувала, а таки змогла сину на житло грошей зібрати, вивчила. Тішилась мов дитина мала.
Але, коли вже дійшло діло до купівлі житла так я й за голову узялась. Бачте, невістці моїй варіанти на наші гроші не подобались. Пані треба хороми на сто квадратів так щоб центр міста і поруч ліс і річка і озера і так щоб близько до роботи, але далеко від шуму міського.
Коротше, знайшла вона квартиру у якій би погодилась жити, але там ціна така, що й її батьки за голову узялись – не потягнуть. Кажем, давай шукай дешевші варіанти, а вона:
— Треба прагнути до більшого. Як не та яку я хочу, то мені не треба ніякої.
Я до Павла, кажу щоби жінку трішки заспокоїв що так не годиться високо стрибати, а тут сват мені:
— Рита права. Маємо на це, так заробим і на більше житло. Нічого все буде, головне мету поставити і йти до цілі вперто.
Я так і сіла. Може їм із неба гроші і впали, та от мені вони дались роками праці важкої. То ці я ледь зібрала, уже на двокімнатну вистачить, а тут замало і заробляти треба ще, бо Риті так собі захотілось?
Узяла я гроші і поїхала в Італію знову. Сказала, що ні більше, ні меше вже давати не буду і ось ця сума то все що від мене діждуть.
— Не ображайся. мамо, – каже син мені, – Але й справді треба прагнути до кращого, а не погоджуватись на те, що маєш.
А мені так образливо. Виходить, те що маємо ми то геть нічого? Ні тобі подяки, ні вдячності лиш треба кращого? А коли те краще вони отримають, то я вже й ноги простягну, бо ж де заробітчанці такого настарчити.
Кажу сину, що та Рита йому не пара. Ніколи вона нічим задоволена не буде і все він життя покладе на те, аби їй вгодити і все одно не вгодить, бо пані буде кращого бажати.
— Ти її геть не знаєш, мамо. Вона не така.
Та знаю і добре бачу. От тепер і думаю, як сина свого урятувати, як довести, що той шлюб щастя не принесе і треба шукати таку щоб для життя а не для “кращого”.
— Не втручайся. – каже мені чоловік. – Сам розбереться, не дитина. То не твоє діло.
Але хіба доля дитини то не діло матері? Хіба я не повинна його захистити? От ви б змовчали? Не сказали б що на душі лежить?
Головна картинка ілюстративна.
