Я радо новину мамі своїй повідомила. Думала, що вона вислухає, підтримає, порадіє за нас. А мама так розходилась, що в мене аж телефон гарячим став. Тепер маю, що слухати щоденно. Ну хоч трубку не бери, як мама телефонує, бо ж наперед знаю, що почую.
Ми з чоловіком нині в Польщі проживаємо. Одразу скажу, що виїхали ми задовго до лютого 2022 року і тільки тому, що збирались своє життя за кордоном будувати.
Справа в тому, що в Україні мій талановитий чоловік не міг реалізувати свій потенціал. У нього три вищі освіти і ступінь з математики, проте гідної роботи знайти він так і не зумів. Звісно, йому пропонували і не раз. але з його рівнем знань зарплатня явно була замала.
Ми спочатку до Німеччини були подались, але там було все дуже дорого і ми просто не вижили б, тому переїхали в польщу. Док чоловік роботу шукав я пішла на завод, адже жити за щось потрібно було. Так ми майже рік прожили і досить не погано. Чоловік ходив на співбесіди у різні організації а працювала.
І напевне ми б так і залишились тут. але стались події лютого і як тільки була змога, ми подались із чоловіком моїм до Канади. Він вважав, що в Європі ще не таке прогресивне суспільство і саме за океаном його талант оцінять гідно. Навіть називав кілька інститутів і установ в яких міг б й попрацювати. Тож ми подались за океан.
Однак, виявилось, що не все так просто і нас очікувало відверте розчарування, скажу вам чесно. З роботою у чоловіка не склалось, та й я не могла забезпечити нам гідного життя, хоч і працювала. Довелось, навіть грошей позичати, аби повернутись назад до Польщі.
І от через два рокинаших поневірянь мій Олег нарешті таки знайшов гідне місце, але для того, аби його отримати він повинен пройти певну підготовку. Тобто перевчитись. Звісно, тут це не безкоштовно, тож я на це і працюю нині.
Зателефонувала мамі і з радістю розповіла, що нарешті вже, наші поневіряння практично позаду. Ось ще дві зарплатні і Олег піде вчитись, а там і гідне життя нарешті буде. Однак, замість підтримки і радості я від мами рідної вислухала купу негативу.
Вона спершу запитала, а чиї зарплати підуть на оплату навчання Олега. Я й без задньої собі думки кажу, що мої, бо ж Олег завжди вчиться і йому працювати не з руки.
І от саме цим моя мама невдоволена. Каже, що відколи я заміж вийшла, то тільки те й роблю, що працюю на добробут свого чоловіка. Мовляв, я могла б за ті ж гроші сама вивчитись уже тричі.
Скажіть, хіба не для того родина створюється, аби у скрутні часи підтримувати один одного. Я вірю в свого чоловіка, він дуже розумний і коли він знайде гідну роботу, то мені й працювати не потрібно буде.
Я тепер навіть трубки брати не хочу коли мама дзвонить. Вона мені одне і те ж повторює, що я не повинна годувати свого чоловіка і вкладатись у нього грошима.
Але я не в нього вкладаюсь а в гідне наше майбутнє. Ну хіба ж це так важко зрозуміти?
09,05,2023
Головна картинка ілюстративна.
