fbpx

Я раніше завжди уявляла, що коли мої діти будуть дорослими, на свята у мене буде повна хата гостей. Я мріяла, як буду старанно готуватися до свята: готувати незвичайні і смачні страви. Представляла, як буду втомлюватися, і полегшено зітхати, коли всі будуть роз’їжджатися. Хіба ж я знала, як усе буде насправді?

Мені 60 років, живу я одна, бо чоловіка не стало п’ять років тому. Тепер я вдова. У мене двоє прекрасних і розумних дітей: старший син і молодша дочка. І є у мене п’ятеро онуків. Всі різного віку. Вони, інколи мене відвідують. Ну, це ті, які постарше, молодших іноді діти привозять на канікули. Живемо ми всі в одному місті, але в різних районах. І ось при такій кількості родичів, я всі свята залишалася одна.

Поки чоловік був живий, мені і гостей не потрібно було. Ми спокійно зустрічали свято вдвох, і нас все влаштовувало. Але після того, як його не стало, я відчуваю себе самотньою. І саме в свята це почуття посилюється в десятки разів. Мені так прикро коли розумію, що я стала нікому не потрібною. Буває, діти навіть не зателефонують і не привітають, а роблять це вже на наступний день. Ніхто мене не кличе до себе, ніхто не хоче їхати до мене. Коли всі святкують, я залишаюся одна, і чекаю хоча б дзвінка.

Я думаю, деякі жінки мене зрозуміють. Коли ти прожив життя і намагаєшся дати все своїм дітям і онукам, а в певний момент розумієш, що ти їм всім байдужий. Можливо, мої діти зрозуміють мене в старості, але це буде вже так пізно. Я живу зараз, тут, і хочу відчувати себе потрібною мамою і бабусею сьогодні, а потім мене вже не буде. Сказати безпосередньо дітям я соромлюся, раптом подумають, що у мене трохи з головою не все гаразд. Хочеться, щоб вони самі до цього прийшли, а не за моїми підказками.

Я раніше завжди уявляла, що коли мої діти будуть дорослими, на свята у мене буде повна хата гостей. Я мріяла, як буду старанно готуватися до свята: готувати незвичайні і смачні страви. Представляла, як буду втомлюватися, і полегшено зітхати, коли всі будуть роз’їжджатися. Багато разів запрошувала всіх разом відсвяткувати щось у мене вдома, але діти постійно відповідали: іншим разом, у нас вже плани. Так прикро розуміти, що в плани твоїх дітей, не входиш ти. Мене просто переповнює почуття несправедливості. Чому все так?

Я не можу сказати, що у мене неуважні діти. Вони мене вітають на всі свята, балують подарунками. Тільки уваги мало. Я бачила в них сенс свого життя. А тепер, здається, що сенс пішов, і я просто доживаю свої дні. Начебто я не така вже й стара, щоб махнути на все рукою. У мене ще є сили, щоб дати тепло, любов і ласку своїм онукам. Але це нікому не потрібно.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page