Я Ліну мала дуже юною, батьки мало волосся на собі не рвали, що я й вчитися нікуди не піду, а так за пелюшками себе загублю.
Але я всюди встигала, а про її батька й згадувати не хотіла – не хотів бідну наречену, то хай живе з мамою.
І він так і живе! Аж смішно, що через стільки років від маминої спідниці не відірвати.
А я от вирвалася в світ і в люди, як прийнято казати.
Роботу гарну маю і виглядаю просто чудово, чоловіки мені проходу не дають, але все ніхто мене не зачіпав.
А тут Ліна привезла нареченого на оглядини і я просто дар мови втратила. Такий чоловік та моїй доньці? О, не подумайте, що я не люблю доньку, але ж то одразу було видно, що вони не пара.
Ну закохався Максим в юну дівчину, але з його посадою, його світобаченням вона йому просто не підходила. Закоханість пройде і він почне бігати від секретарки до секретарки. Це я ще доньці послугу зробила, а вона не може оцінити це.
Звичайно, що я не забирала Максима силоміць, а поступово ми обоє зрозуміли, що не можемо один без одного. Кожне слово, кожен погляд, кожен випадковий чемний доторк наче розпалював велетенську ватру.
Звичайно, що приготування до весілля йшло своїм ходом, вже зал замовлений і сукня куплена, а ми з Максимом ніяк визначитися не можемо. Й донька вона мені, але ж я теж хочу щастя!
Так, Максим молодший від мене на десять років, але він просто ідеально мені підходить, молодий, гарний, вродливий. Ми мислимо так само, ми любимо одне і те ж і погляди на життя без рожевих окулярів.
Багато мені траплялося чоловіків мого віку й старшого. Але ні з ким я не відчувала тієї спорідненості, рівності і рідності.
Ми довго не могли поговорити начистоту і якраз перед весіллям він мене провів в мій готель, а я, як любляча майбутня теща, запросила його на каву. А далі все, що ми не могли один одному сказати, сталося.
І це було так, наче я на небесах.
Звичайно, що після такого, я його доньці не збиралася віддавати, а він і сам не хотів від мене йти.
А донька теж гарна, не могла марку тримати, а прибігла за ним в мій готель і давай мало не двері виламувати. Як нас побачила, то так репетувала, такої шкоди на робила – все поперевертала, подерла. Що за поведінка?
– Ліно, тримай себе в руках, ти як себе ведеш?!, – намагалася втихомирити її я.
А вона так на мене глянула і навтьоки. Максим за нею, бо ж переживає.
Одним словом, колотила вона до самого ранку, а там зібрала речі й поїхала геть. Мене й Максима заблокувала всюди і нікому не сказала, куди їде. Саме це й потьмарило наше з ним щастя.
Ми ж люди, нам незручно через неї. І ні, щоб зателефонувати, що вона жива й здорова. Спеціально грає на нервах!
Та мені стільки зусиль пішло, щоб її розшукати, стільки часу і грошей, а вона спокійнісінько собі живе в працює, про нас не згадує.
Отака вдячність, що я її стільки років ростила собі ж в мінус.
Максим нарешті якось заспокоївся, коли зрозумів, що з нею все добре, але вже рік стосунків втрачено, бо хоч вони й були, але ж і докори один одному були, а це вже з пам’яті не зітреш!
От і дякуй тепер долі за доню! Сама нормально жити не хоче і мені все життя перевернула.
Я люблю Максима і він теж мене любить, але ця ситуація просто все змінила. Ми намагаємося почати все з початку і сподіваюся, що у нас все вийде, бо мені нарешті має в житті пощастити теж!
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
