fbpx

Я рідко заглядаю в скриньку для пошти, бо там крім сміття нема чого знайти, платівки й так в двері сунуть. Тому лист про те, що я маю виплачувати аліменти, мене шокувала. По-перше, всі мої діти при мені і я в шлюбі вже двадцять п’ять років. Тим більше, що я не чула аби жінка платила аліменти

Я вирішила, що мушу розібратися з цим питанням, бо може це однофамілець чи просто помилилися. Ці бюрократи таке можуть.

Але виявилося, що все правильно і мене подав на аліменти рідний батько, якого я не бачила з народження!

Оце так поворот! І це ж треба мати таке нахабство! Я вся аж палала зі злості. Спочатку поїхала до батьків і все їм розказала. Мама була так само вражена, як і мій вітчим, який мене виростив з немовляти.

Вдома чоловік теж накрутив. Мовляв, що це таке, і так від зарплати до зарплати, а тут ще й в кругленьку суму влетимо. Тим більше, навіть, не захотів зі мною поїхати за адресою, вказаною, як місце, де проживає батько:

– Я маю роботу, а тепер матиме ще більше, бо ж треба ще один рот годувати!

Нікуди мені було діватися і я поїхала до батька сама. Це було в іншому місті, а там взяла таксі, а таксисти кожен закапелок знають.

Це була доволі занедбана хрущовка і двері на першому поверсі мені відкрив вже дуже похилений дідок:

– Вам кого?, – питає мене.

– Батьківську совість, – кажу, – Кажуть десь тут жила.

– Маринко… ти…

– Так, це я. Якби ти був батьком, то б знав як я виглядаю. Не соромно у мене гроші вимагати?

– Я.. Я все поясню.

– Мені не треба пояснень! Мені треба аби ти відкликав заяву чи як це називається.

– Я це спеціально зробив, – каже.

– Та я це розумію, що спеціально.

– Спеціально, щоб тебе побачити… Маринко, я маю тобі розповісти все.

Я зайшла до хати, це була квартира що бачила ремонт в дев’яностих, якщо не раніше. Всі меблі старі та хлипкі, тому я з осторогою сіла на стільчик на кухні, а батько поставив чайник.

– Ти виросла… Останній раз бачив тебе на випускному…

– Що?

– Мати тобі не казала? Я попри її заборону прийшов подивитися… заховався в натовпі батьків і дивився, як ти на мене схожа… І до того приходив біля садочка, але так аби мати не бачила… А потім ти поїхала вчитися, то я вже не мав змоги тебе бачити…

І він розказав свою версію моєї появи на світ. Класична історія про двох друзів і жінку, яка не може між ними вибрати. Спочатку мама обрала друга тата Сергія, а коли той її покинув, то вона пішла до тата. І все у них йшло до весілля. Поки в місто не вернувся Сергій. Побачив, що мама скоро вийде заміж і почав її добиватися з подвійною силою. А мама… А мама між одним, і між другим…

Врешті таки вийшла заміж за мого біологічного батька і з’явилася на світ я. проте, забирав мене з пологового і маму вже Сергій. Обоє друзів поговорили і вияснили, що не знати чия це дитина, бо мама й сама не знала.

Тоді тестів не робили, але батько мій не хотів жити зі зрадницею. Поїхав геть з міста.

А потім якось вернувся і побачив мене маленьку і мама, одразу побачив, що я мов дві каплі води схожа на нього. А мама сказала:

– І що? Будеш мені життя ламати і дитині? Сергій її вважає за свою, у нас родина. А ти що? Будеш лізти туди, де тебе не люблять і не чекають?

Отак і минало батькове життя – дивився здалеку, як я росту, але лізти до нас не смів.

– Я тоді поїхав з країни, життя своє змарнував по Сибірах… Не одружився і дітей у мене більше не було. Я не знав, як тебе розшукати, тому вирішив отак придумати і на останок поговорити.

Мені просто дар мови відібрало.

Я дізналася про те, що Сергій мені не рідний в підлітковому віці – залізла в документи, щоб підтвердити здогадку, чому я на одному прізвищі, а брат на іншому. Скільки я сліз пролила, що батько й чути про мене не хоче, а тут таке виявилося…

У батька тремтіли руки і зривався голос, я бачила, що він щирий, але мусила розпитати маму.

Я поїхала додому, на душі було якось двояко, ніби й заспокоїлася, що батько таки мене любить, але ж мама… чому вона мені цього не розказала, хоч в дорослому віці?

Мама й вітчим все підтвердили…

– Ми були родина. навіщо нам був хтось третій? Тим більше, що ти нічого не розуміла.

– Але ж я приходила до вас в тринадцять років! Чому ви тоді не сказали?

– Доню, я не знала де він і не хотіла, щоб ти його кинулася шукати, щоб потім тебе шукала я. легше було сказати, що він і чути про тебе не хоче.

Тепер я не знаю, як мені чинити зі справжнім татом і мамою, бо я взагалі не розумію, як це все скласти докупи… І чи варто складати?

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page