Може, й я зробила не правильний вибір і замість прощення вони кинуться до своєї справжньої матері?
– Дорогі мої, ви вже дорослі аби зрозуміти те, що я вам скажу. Але найперше я хочу сказати, що я вас безмежно люблю, люблю нашу родину…
Історія ця почалася в звичайній родині, де вже була моя старша сестра, мамина і татова гордість та радість, а я ж, як то кажуть, не вдалася. Не вдалася ні чим – ні розумом, ні вродою і батьки тим переймалися, ще вірили, що я переросту, але не склалося.
Тоді вони всю свою увагу і надію переключили на Катю: гуртки, репетитори, гарний одяг і вступ в найкращий інститут міста. Катя не підвела і на другому курсі сказала, що виходить заміж за сина «нового українця».
Батьки тішилися тому просто неймовірно і відкладали гроші на весілля. Не турбувало їх те, що дуже швидко Катя почала набирати.
– Це тільки прискорить весілля, – казала мама і обіймала Катю.
Проте, синок багача якось швидко передумав, сказав, що батько проти і він взагалі їде вчитися за кордон.
В той час ще думали про репутацію, тому кинулися шукати батька для дітей Каті і знайшли – Микола, одногрупник Каті, хлопець з бідної родини, який наче був в Катю закоханий і вона тим скористалася.
Жили вони всі у нас, в трикімнатній квартирі, але рідко пересікалися. Навіть не їли разом, кожен намагався приготувати щось і їв у себе в кімнаті.
На світ з’явилися близнятка, а Катя випурхнула наче той метелик з кокону і заявила, що не буде вона жити з Миколою, бо таке сімейне життя її абсолютно не влаштовує:
– Я не планую економити на продуктах, на собі, не планую не спати ночами і дати їм з мене випити всі соки!
Мама вірила, що це у Каті пройде, але одного дня вона не прийшла ночувати і взагалі не приходила більше до нас. Через якийсь час ми дізналися, що вона живе з одним багатим чоловіком в столиці.
На той момент мені було двадцять, я вчилася і допомагала мамі й Миколі з дітьми. Хоч він і був нам чужий, але всі ми розуміли, що номінально – батько він, тому нехай живе і вже якась поміч для дітей.
Коли Діти почали мені казати «мама», то я зрозуміла, що так і є, я – мама і я люблю їх безмірно. На сімейній раді було вирішено, що я буду їм мамою, а Микола – батьком, про Катю ми забудемо, бо вона не хотіла чути про нас.
Ми з Миколою одружилися і згодом батьки розміняли квартиру, дещо додали і ми жили з дітьми в двокімнатній квартирі. Стосунки між нами завжди були рівні, хоч я дуже любила Миколу, але не наважувалася йому про це сказати. Все сталося саме собою і ми не обговорювали те, бо ж ми – чоловік і жінка перед законом.
Вісімнадцять років ми так прожили, мені здавалося, що в щасті, дали дітям все, що могли, але спільних дітей у нас не було.
Проте, сестра з’явилася в житті батьків несподівано.
– Хочу бачити дітей, маю грошенят і не хочу аби вони тут скніли. Це ж мої діти. Де Валя живе, щоб я її не шукала по всьому місту.
І ось так ми з Миколою й стали перед тим, що прийдеться дати дітям вибір.
– Може, їм і справді краще буде з нею?, – казали ми один одному, бо хоч Катю не бачили, але мама казала, що виглядала вона багатою жінкою.
Діти вислухали нас стримано, були емоції і було бажання у них побачити матір. Для нас з Миколою потяглися довгі дні без дітей, в невизначеності і непевності.
– Я ні про що не шкодую, Миколо,- сказала я, – Якби не Катя, то я б не мала коханого чоловіка і дітей. Якщо наша родина так просто розсиплеться, то йди і ти…
– Чого я буду від тебе йти, якщо люблю тебе всім серцем?, – чоловік мене обійняв, – Здається, я завжди тебе любив. Вибач, що так рідко про це кажу.
Діти поки з Катею, я певна, що вони вернуться до нас. Хоча всяке може бути… А ви як вважаєте?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
