Я розумію, що мені варто було говорити спокійніше, але терпіння вже вичерпалося. Я стояла у дверях тієї маленької, скромної кімнатки в гуртожитку, а переді мною стояла Марина — дівчина, яку мій син, Олексій, вважав своєю майбутньою дружиною.

— Ти мене чуєш чи ні? — Мій голос пролунав гостро. — Я не дозволю тобі руйнувати моєму синові життя, тільки тому, що ти вирішила поліпшити своє фінансове становище за його рахунок!

Марина, маленька і тендітна, притулилася до шафи, стискаючи край свого скромного светра. Її обличчя почервоніло, а очі наповнилися сльозами.

— Але я не руйную! Ми кохаємо одне одного! Ви не маєте права мені так казати! — Вона майже шепотіла, намагаючись стримати схлипування.

— «Кохаєте»? — Я ледь не засміялася. — Ти йому навіть не подруга! Ти бачиш його лише як сходинку. Твоя скромна стипендія, це твоє убоге життя, в яке ти його втягуєш! Ти думаєш, мені невідомо, як такі, як ти, намагаються сісти чоловікові на шию?

— Я нічого такого не роблю! Я нічого не вимагала! — Її голос зламався. — Будь ласка, не кричіть на мене! Я не люблю, коли зі мною так говорять!

— А мені байдуже, що тобі подобається, а що ні! — Я зробила крок уперед. — Або ти припиняєш ці стосунки, або тобі не пощастить! Я зроблю все, щоб мій син не пов’язав свою долю з бідною шукачкою легкої наживи!

Марина затулила обличчя долонями і заплакала вже навзрид. Мене це анітрохи не зворушило. Я бачила лише черговий маневр. Моя мета була одна: захистити свого Олексія від жінки, яка хотіла лише його фінансових ресурсів і частки в нашій просторій квартирі.

Це було єдиним, що мене хвилювало останнім часом.

Мій син, Олексій, незабаром святкуватиме своє тридцятип’ятиріччя. Він привабливий чоловік, з м’якими рисами обличчя, інтелігентний, має добре почуття гумору. Він працює в престижній компанії і має гідний дохід. Здавалося б, дівчата мали б бігати за ним юрбами.

Але реальність була іншою.

Олексій досі не зміг побудувати стабільних, тривалих стосунків. Усі його романи закінчувалися однаково швидко і досить прикро. Я не розуміла, чому. Чому такий гарний чоловік не може знайти собі пару?

Згодом, коли він почав розповідати мені про свої знайомства, картина стала прояснюватися, і це мене вразило.

Раніше ним, звісно, цікавилися деякі дівчата, але це були виключно ті, хто, як виявилося, мав дуже скромні статки. І від самого початку ставало зрозуміло: їх цікавив не так мій Олексій, як його фінансове становище.

Зазвичай, після знайомства, вже через пару тижнів, ці дівчата починали висловлювати свої очікування від стосунків. Вони постійно вимагали якісь дорогі подарунки, натякали на необхідність регулярних поїздок на престижні курорти.

— Вона мені сказала, що її подруги щомісяця отримують новий брендовий аксесуар, — розповідав мені Сергій, розчаровано потираючи скроні. — І що вона очікує від мене того самого.

Але Олексій не був мільйонером. У нього був гарний дохід, але не той, який дозволяв би йому постійно утримувати жінку в розкоші. Коли дівчата дізнавалися, що він не має змоги забезпечувати їх усім цим, і регулярно возити за кордон, вони моментально покидали його. Вони не збиралися зустрічатися з «бідним» чоловіком.

— Мамо, я їм на першому побаченні тепер розповідаю про свої доходи, — зізнався він мені якось. — Я кажу правду про роботу, про те, що маю частку у квартирі, але не власний окремий маєток, і що машина у мене проста.

Його розповіді викликали в мене подив і жаль. Він розповідав, що деякі дівчата, почувши про його фінансові ресурси, просто вставали й ішли з ресторану через кілька хвилин після зустрічі, навіть не соромлячись.

— Одна запитала: «А скільки коштує твоя машина?» Я відповів. Вона подивилася на мене, посміхнулася і сказала: «Дякую за каву. Успіхів», і пішла. Я був приголомшений! — Він розводив руками.

Я не могла повірити, наскільки меркантильними стали дівчата в наш час. Вони не дивилися на свої досягнення: більшість із них не працювали, не навчалися, нічим не захоплювалися.

Але вони вважали, що чоловік має працювати, а жінка — відпочивати, ходити на шопінг і вимагати. Хіба чоловік має забезпечувати жінку всім дорогим, якщо вона до цього жила в абсолютній фінансовій скруті?

Олексій ніколи не був жадібним. Якщо дівчина просила подарунок, він із радістю дарував його. Але щоразу запити зростали. Йому доводилося відмовляти, а після кількох відмов його одразу ж кидали.

— Мамо, вона попросила великий аванс на подорож, — розповідав він про останню пасію. — Я сказав, що можу дозволити собі лише невеликий вікенд у Карпатах. Вона сказала, що це «не її рівень».

Мене це гнітило. Я не хотіла такої невістки. Я вважала, що Олексію варто припиняти стосунки з меркантильними дівчатами одразу, щойно вони починають щось вимагати.

Ситуація загострилася, коли Олексій почав зустрічатися з Мариною, тією студенткою. Вона мала справді скромний фінансовий стан і жила у гуртожитку.

Я розуміла, що їхні стосунки тривають уже досить довго, і все йде до того, що вони можуть одружитися. Я була впевнена: це пастка. Бідні дами зазвичай хочуть, щоб їхні чоловіки витрачали на них якнайбільше грошей.

Я відчула, що якщо не втручуся, вони поберуться. Тому я вирішила заявитися до неї в гуртожиток. Я знала, що спокійна розмова не подіє, і вирішила використати свій, як мені здавалося, найкращий метод — жорстке протистояння.

Я піднялася на потрібний поверх і побачила її кімнатку. Марина була там сама.

— Привіт, я мати Олексія, — почала я.

Я не дала їй шансу оговтатися. Я одразу почала наполягати, щоб вона покинула мого сина.

— У тебе які плани? Змусити його взяти кредит на нову квартиру і потім сидіти вдома, поки він буде працювати до знемоги? Я не дозволю йому бути донором для тебе!

Тоді й відбувся той  діалог, з якого я почала свою розповідь. Вона плакала, благала мене, але я була глуха до її сліз. Я була переконана, що сльози — це лише інструмент маніпуляції. Я хотіла, щоб вона усвідомила: я не відступлю.

Я пішла, відчуваючи певну перемогу, але водночас мені було тривожно. Я дуже хотіла, щоб Олексій зрозумів, що я роблю це заради його добра.

Але син, здавалося, не звертав уваги на мою «перемогу». Він продовжував свої стосунки, і незабаром зізнався, що паралельно зустрічається ще з однією дівчиною, а потім, як виявилося, він зустрічався з іншою Мариною.

Він навіть відраховував їй значну частку свого доходу на шопінг, обіди в дорогих ресторанах і купівлю нової косметики. Я була цим максимально обурена.

— Олексію, ти знущаєшся?! Ти віддаєш їй на розваги ледь не половину свого заробітку! Як тільки ти перестанеш надсилати їй гроші, вона тебе одразу ж кине! Це ж очевидно!

Він відповів мені з незвичайною байдужістю:

— Мамо, не переживай. Я знаю, що роблю.

Я навіть не знала про цю дівчину, доки Олексій не повернувся додому разом із нею і не оголосив:

— Мамо, познайомся. Це Марина. Моя майбутня дружина. Я давно хотів тебе з нею познайомити. Ми скоро одружуємося.

Я була вражена. Це була вже зовсім інша Марина. Вона була стильно одягнена, хоча й трохи холодна. За столом я намагалася стримуватися, щоб не зіпсувати вечір.

Я не питала про її цілі в житті, про її роботу. Але коли я все-таки наважилася запитати, чим вона планує займатися у шлюбі, відповідь мене просто приголомшила:

— Я нічим не збираюся займатися, — сказала вона, дивлячись мені прямо у вічі. — Це завдання чоловіка, щоб його кохана жила в комфорті та ні в чому собі не відмовляла. Нормальний чоловік ніколи не дозволить своїй дружині напружуватися. Я вважаю, що жінка має бути прикрасою.

Я ледь не підскочила від обурення. Я очікувала почути щось пристойне, якусь вигадку, а не таку відкриту заяву про її фінансові наміри. Як і очікувалося, її хвилювали лише гроші.

Я одразу ж повернулася до сина:

— Олексію, ти справді збираєшся утримувати свою дружину в шлюбі, поки вона буде цілодобово байдикувати і не приносити жодної користі?

Він знову відповів із тією ж дивною покірністю:

— Я готовий давати їй гроші на всі її потреби, адже дуже кохаю Марину!

Було видно, що мій син, окрім цієї дівчини, нікого не бачив. Він справді дуже сильно її кохав, раз був готовий витрачати ледь не весь свій дохід на її бажання.

Але мені це категорично не подобалося. Я бачила, що Марина навіть відчуває до нього деяку неприязнь. Вона під час вечері не захотіла сісти поруч із ним і всіляко уникала з ним контакту. Їй потрібні були лише його кошти.

Я розуміла її мотиви. Яка жінка не захоче поліпшити свій рівень життя за чужий рахунок? Якби у мене була така можливість у молодості, можливо, я б теж скористалася нею. Мій син працював у престижній компанії і мав частку в нашому просторому будинку, що, безсумнівно, привертало увагу.

Я дуже хотіла, щоб Олексій нарешті отямився і припинив ці стосунки.

Пройшло ще кілька місяців. Я продовжувала обурюватися про себе, але вже не втручалася. Я чекала, коли Марина сама кине його, коли її запити стануть завеликими.

Але тут стався несподіваний поворот.

Одного разу Марина прийшла до мене додому сама. Я була здивована.

— Я хотіла поговорити з вами, Ларисо Іванівно, — сказала вона, сідаючи навпроти. Її тон був діловий.

Вона розповіла мені, що нещодавно закінчила навчання в університеті. Що знайшла роботу в дуже перспективній галузі. А потім сказала:

— Ми з Олексієм вирішили, що хочемо мати власне житло. Я не хочу жити в орендованій квартирі, а він не хоче жити з мамою.

Я була готова до будь-якої її вимоги. Але те, що вона сказала далі, змусило мене уважно прислухатися.

— Ми будемо збирати на наше житло разом, — заявила Марина. — Я вважаю, що у шлюбі подружжя має заробляти на власне майно спільно. Так не вийде, що хтось один весь час працює до знемоги, а хтось відпочиває. Я хочу, щоб Олексій знав, що я його партнер.

Мене це вразило. Невже я помилялася? Невже всі ці її фрази про «чоловіче забезпечення» були лише перевіркою чи підлітковим максималізмом?

Я почала навіть підтримувати Олексія у його виборі. Мені подобалася така дівчина: самодостатня, з цілями. Я подумала, що ми зможемо налагодити наші стосунки.

Але найцікавіше було попереду.

Марина подивилася на мене серйозно, і на її обличчі не було тіні сумніву.

— Єдина проблема, Ларисо Іванівно, — почала вона. — Це те, що ваш син здається мені занадто скромним у своїх амбіціях.

— Що ти маєш на увазі? — Я напружилася.

— Я маю на увазі, що у своєму віці я вже досягла більшого, ніж він. Я маю роботу з великими перспективами. Мені б хотілося, щоб Олексій також почав просуватися кар’єрними сходами. Я не хочу, щоб мені було соромно зустрічатися  з чоловіком, який не реалізував свій потенціал.

Вона не сказала «невдаха», але це прозвучало так само голосно.

Моє серце стислося від обурення, змішаного з дивним почуттям гордості. Вона виявилася не меркантильною, а принциповою. Вона хотіла не просто грошей, а зростання.

Я вийшла з кімнати, відчуваючи себе розгубленою. Я боролася з жінками, які хотіли його грошей, а тепер зіткнулася з жінкою, яка хотіла його успіху — і відкрито сказала, що вважає його недостатньо успішним. Вона не вимагає, щоб він її утримував, вона вимагає, щоб він змінився.

Мені вона подобалася: цілеспрямована, чесна. Але мій син! Як це — «не реалізував свій потенціал»?

Усе моє життя я захищала його від фінансових хижачок, а тепер мені доводиться спілкцуватись із от такою панянкою, яка вже зараз говорить, що мій син не досить хороший.

Доведеться, мабуть і з цією панянкою мати серйозну розмову. Ніхто не захистить мого синочка краше від мене. Але у мене одне питання: невже на світі скінчились нормальні дівчата?

Куди поділись такі як я: скромні роботящі люблячі?

Головна картинка ілюстративна.