fbpx
Історії з життя
Я сама запропонувала сину з невісткою до мене в село зі столиці перебратись. Хоч і мають вони там квартиру, але дітки маленькі, а всі оці сирени і перепетії, нащо воно їм? Син по приїзді одразу сказав, що робитиме ремонт, адже всі зручності у нас на вулиці були. Я й зраділа. Хіба ж очікувала я такого?

Я сама запропонувала сину з невісткою до мене в село зі столиці перебратись. Хоч і мають вони там квартиру, але дітки маленькі, а всі оці сирени і перепетії, нащо воно їм? Син по приїзді одразу сказав, що робитиме ремонт, адже всі зручності у нас на вулиці були. Я й зраділа. Хіба ж очікувала я такого?

Вони до мене в вересні переїхали. Бус найняли. аби свої пожитки перевезти. Квартиру в оренду віддали і квартирантам лиш меблі залишили, а всі свої речі до мене перевезли. Я собі думала, скільки там того краму у двокімнатній квартирі? Але ж виявилось, що у речей у них так багато, що в моєму домі і ступити ніде.

Невістка одразу на кухню ножі і дощечки свої поставила. Каже, їй так звичніше. З’явились і сковорідки не мої і каструлі. Посуд свій теж поставили, навіть сушилку для нього втулили свою, бо в мене не було. Мало, по-мало, а свою кухню уже й своєю не назву, адже там усе не моє і незвичне.

Син у мене парубок дієвий, одразу ремонт робити розпочав, поки тепло. Відділив частину віранди і зробив там вбиральню з ванною. туди вони і пралку мою з кухні перенесли і бойлера вчепили. У веранді підлогу теплу постелив, аби там тепло було.

У сина мого двоє діток. Тож одну із трьох кімнат у моєму домі ми під дитячу вирішили зробити. Я собі й кажу, хай дітки у найсвітлішій найбільшій будуть – залі. Ну хіба я думала що моя зала аж так зміниться. Там іграшок повно з’явилось. Син шафу туди малим поставив і ліжко двоповерхове. Тепер немає в мене зали. Навіть квіти звідти винесли і килим зняли зі стіни, кажуть щоб малі пилом не дихали.

У всьому домі шпалери оновили. Коли син з невісткою їхали купувати їх, то запитали, які я хочу. Ну я й кажу, що будь-які, значення не має. аби лиш світлі. Ну я думала, що вони отакі гарні, з квіточками куплять, а вони привезли якісь усі однотонні. Що стіна,що шпалери, ото тільки трішки поблискує.

Уже четвертий місяць як у мене немає власного дому. І стіни ніби ті і все рідне, але вже й не моє. Ото що де покладу, то там думаю і взяти знову, але ж де там? Плачу ночами, ото лиш постільне моє і лишилось, а дім я свій і не впізнаю тепер.

Сама дітей до себе покликала, але тепер шкодую. Не можу я більше так жити, а як сказати їм про це не знаю.

04,01,2023

Дарина П.

Головне фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page