Я зробила найбільшу помилку у своєму житті, коли вийшла заміж тільки тому, що мені всі говорили що вже час. Тоді мені вже було 36 років, не було ні сім’ї, ні дітей. Всі родичі раз у раз дзижчали у вуха про те, що я повинна хоч за когось вийти, адже час минає і може не вийду я вже заміж зовсім.
На роботі я працювала з одним чоловіком, йому було 37, теж без сім’ї, ніколи не був у стосунках серйозних із жінками. Йому теж усі говорили про те, що потрібно створювати сім’ю. Ось ми й одружилися. Чи було кохання? Та навряд, яке кохання в цьому віці? Ми ж не підлітки. Треба так треба — на цьому і все.
Я ще й думала, як це так, що з таким чудовим чоловіком, як Геннадій, ніхто не хотів мати стосунків. Шкідливих звичок немає, не гуляє, заробляє. Мрія, а не чоловік – так я думала спочатку. А потім усе стало зрозуміло, коли свекруха почала наполягати на тому, щоб ми жили разом у одній квартирі.
Ох, і натерпілась я, поки вмовляла свого нареченого, що молодій сім’ї потрібне окреме житло. Не одну ніч сліз виплакала і все ж таки вмовила.
Потім з’явився син, а ще через рік ще один. І ось мій чоловік починає рахувати мені кожну копієчку. Зазирає тричі на день у мій телефон і просить розмовляти з ним лиш відеозв’язком, аби бачити де я. Подруги і друзі припинили зі мною спілкуватись. Зате свекруха була у нас щодня і давала поради, які порадами назвати важко, швидше вказівки до дій.
Я вийшла з декрету, коли меншому було лиш півтора роки. так, було не просто, але дякуючи няні з садочку куди я діток влаштувала, я таки змогла. Та жінка з першого ж на мене погляду все зрозуміла. сама запропонувала допомогу з дітьми. Сказала, що за окремі і не надто велику плату її мама зможе з ними сидіти. Навіть просила погодитись. адже мама у неї на пенсії і дуже переживала, що не має чим зайнятись.
Я працювала не пам’ятаючи себе. Є слово “хочу” підвищення, а у мене було “треба”. За рік я довела начальнику, що зможу керувати відділом і мене підвищили, ще за пів року я очолила нашу філію. За місяць, зібравши речі, повернулась у свою маленьку квартирку і видихнула.
Не розумію і досі, що на мене тоді найшло. Навіщо мені був той заміж? Та ті люди, які мені говорили що час уже, наступної миті про мене вже і не пам’ятали. Чому я на догоду іншим повернула своє життя геть не туди, куди хотіла?
Хоча, є й хороший момент – сини. Вони мене радують і я ними пишаюсь, хоч і бачу їх вкрай рідко. З моєю роботою, розумію, що доведеться віддавати обох у спортивну школу-інтернат. Так буде краще всім.
А колишній? Він переїхав до своєї мами знову. Працює на тій же посаді у тому ж відділі, носить той же светрі і ту ж сорочку. Схоже, для нього наш шлюб був теж помилкою і величезною. Про дітей не згадує, як і про мене.
Головна картинка – pexels.