fbpx

Я ще тоді, як моя сестра доньку навчатись до столиці віддала, подумала. як то воно має бути. Справа в тому що Даша працює у садочку нянечкою, а чоловік у неї не приклад для наслідування. Думала. може худобу триматимуть, бо ж племінниця на контракт пішла навчатись, але ж ні. Виявилось, що мають вони надію на геть інші гроші

Я ще тоді, як моя сестра доньку навчатись до столиці віддала, подумала. як то воно має бути. Справа в тому що Даша працює у садочку нянечкою, а чоловік у неї не приклад для наслідування. Думала. може худобу триматимуть, бо ж племінниця на контракт пішла навчатись, але ж ні. Виявилось, що мають вони надію на геть інші гроші.

Ніколи я сестри своєї не розуміла у її сліпій любові до чоловіка. Він такий, що й поруч стояти не варто, а вона його любить і годить у всьому. Прийде з роботи якої. гарикає на неї, ляже й ліжко і звідти керує, що жінка робити повинна.

Сам ні до холодної води. Моя сестра і дрова сама в лісі заготовляє і сім’ю годує і одягає усіх, а він лиш може, що волати, та за комір заливати.

Але Даші про чоловіка і слова кривого не кажи. Спробуй лиш то та буде захищати його до останнього. І виявиться він добрим і уважним і люблячим і роботящим.

Ну а я вдова із двома дітьми. Все і скрізь сама, розумію, що підтримки чекати не варто. Добре, що свекри ще при силі і можуть допомагати з малими. Я їжджу в сезон на заробітки, а на зиму влаштовуюсь на місцевий молокозавод сир тягнути. Робота важка, але й гроші, як для села хороші. А що робити?

У сестри донька старша, цьогоріч уже й школу скінчила. Мені було дивно, на що сестра надіється відправляючи вчити племінницю мою у столицю та ще й на контракт. Гроші потрібні були чималі, а де їй їх узяти, як хліб записує у борг.

Коли цьогоріч я з Польщі повернулась, сестра на порозі уже стояла. Вона була сама не своя, я її не впізнавала просто:

—Маринко, виручи, прошу тебе. За навчання потрібно платити. Леоніду повинні зарплатню на днях виплатити, а нам ось уже на завтра треба були гроші. Домовились, що сьогодні крайній термін. Виручай. сестро.

Звісно, я дала сестрі тих 20 тисяч. та й пообіцяла Даша, що гроші будуть ось, як не сьогодні, то вже завтра. Однак, то у Леоніда нп на роботі, то він із друзями кудись поїхав, то він щось забув, зрештою, пішов мій зять за комір заливати десь на місяць, то вже й не зручно було сестрі нагадувати, що десь там мої 20 тисяч.

Ну час минув, я не нагадую. то й сестра мовчить. а це, телефонує і хлипає. Племінниця не має грошей на життя і харчування.

— Маринко, можеш їй тисячу перекинути, я тобі із зарплатні віддам, – говорить так спокійно, – Я ж знаю, що вам учора аванс видали.

Знаєте, я племінницю люблю дуже, я їй мама хресна, але ж не рідна. Мені й уявляти не хочеться як їй у гуртожитку без копійки, хай і передає сестра передачі. Однак. от так просто кидати в нікуди ще тисячу гривень?

У мене теж є діти і заради того аби їх прогодувати їду світ заочі і працюю важко.

Я сестрі запропонувала іти до нас на молокозавод, якраз звільнилась жінка. то сестра могла б сир плести. У нас зарплатня значно вища за ту, що вона в садку отримує.

І знаєте що сестра відповіла:

— Леонід не дозволяє. Там чоловіки молоко привозять, він не хоче, аби я у чоловічому колективі працювала. То ти гроші скинь, а я тобі з авансу якось поверну. Добре?

Ситуація неприємна. з одного боку сестра і племінниця єдині рідні мені люди. а з іншого, я ж не говорила, що буду забезпечувати студентку? та й чому я, якщо там і батько і мама є.

І племінницю шкода, але й труда свого також.

От що робити?

22,11,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page