Я ще в Італії знайшла покупців на свою столичну квартиру. Звісно, ще пів року не минуло з того часу, як сина не стало, але я хотіла швидше розібратись з усім і забути мов сон усе, що пережити довелось. Але коли приїхала в Україну, на мене чекав величезний такий сюрприз.

Я двадцять років на заробітках за кордоном. Не скажу уже що то для мене “закордон”, адже в Італії я заміж вийшла, маю двох діток і ми з чоловіком працюємо у власному магазині.

В Україні у мене залишився син від першого шлюбу. Власне, аби його вивчити я за кордон і подалась. Коли я виїжджала сину було чотирнадцять і він залишився з моїми татом і мамою в селі.

Син вивчився, став інженером. Працював на заводі. Він осів у столиці. одного разу під час розмови він попросив допомогти йому у придбанні житла. звісно, я сказала, що певну суму зможу йому подарувати. Наших із ним коштів вистачило якраз на студію у новобудові.

Саме у ту квартиру сині привів свою дружину. Маринка хоч і старша від мого сина була. але дівчина хазяйновита, ввічлива і дуже добра. Вони до нас в Італію приїздили не раз, та й так. ми часто з нею спілкувались гарно телефоном.

Новина, про те, що сина не стало стала мов грім серед неба ясного. заснув і не прокинувся. Спеціалісти щось там виявили і сказали, що взагалі чудо, що син мій стільки прожив, але хіба ж мені від того легше?

Свій стан не можу передати словами. Я не могла зрозуміти, де я що зі мною, як далі жити. Саме тоді мій чоловік сказав, що мені потрібно чимось зайнятись важливим. таким, щоб забрало увесь мій час і сили, аби у голові не роїлись думки чорні. тож я вирішила продати синову квартиру в Україні. Зрештою, мені вона була без потреби а тут в Італії я одразу ж і покупців знайшла.

Яким же було моє здивування, коли я приїхала в Україну для того, щоб усе оформити, а невістка мене навіть на поріг не впустила. Сказала, що у її домі мене ніхто не чекає, а всі мої плани безпідставні, адже саме вона тепер є єдиною господинею у домі.

Не буду розповідати про увесь бруд через який я пройшла. але вийшло так, що абсолютно ужа людина, яка лиш рік прожила з моїм сином таки була права. хоч і частково.

Уже третій рік ми з нею по різним інстанціям ділимо те, що залишив син. Чоловік мій каже, що мені давно час спинитись, адже сума витраченого перевищує вартість тієї студії, але я здаватись наміру не маю.

Вона лиш рік йому за дружину побула. я за своє стою. хіба ж я не права?

27,01,2023

Головна картинка ілюстративна.