Я щиро бажала допомогти своїй, ще не заміжній подрузі Аллі, яка збиралася на перше побачення з юнаком зі всесвітньої павутини. Ми радилися щодо сукні, зачіски й макіяжу, та Аллі цього було замало. Вона вмовила мене прийти з нею в кав’ярню, де призначено було місце зустрічі, щоб підтримати її, якщо в реальності віртуальний знайомий виявиться не таким позитивним, як у мережі. І я, на свою голову, погодилася.
Сидячи за столом, Алла аж тремтіла від хвилювання, тільки те й робила, що в люстерко заглядала й зачіску поправляла. І ось, нарешті, прийшов Він і зразу ж направився до нашого столика. Та розкішний букет юнак поклав не перед Аллою, а переді мною, взяв мою руку й поцілував:
– Алло, – звернувся Він до мене, – чому ти не сказала, що прийдеш зі своєю подругою?
– Перепрошую, я – Інна.
– Але я бачив тебе на фото, – розгубився хлопець.
– Що це означає, Алло? – я не могла повірити у вчинок подруги і рушила до виходу.
Алла наздогнала мене біля дверей.
– Інно, вибач, що я надіслала твоє фото. Подумала: коли Толя побачить мене: і молодшу, і красивішу, то обов’язково йому сподобаюсь.
Ми й, справді, були дуже подібні одна до одної, і кольором очей, волосся, зачісками, наче рідні сестри. Але я б нізащо не додумалась утнути таке, як Алла, буцімто, така краля на фоні страшненької подружки. Вдома злість зразу покинула мене. Мій чоловік Ігор готував щось смачненьке на вечерю, щоб відсвяткувати його відпустку. Як же мені з ним неймовірно пощастило!
Не встигли ми й повечеряти, як почули дзвінок у двері. То прийшла заплакана Алла й сказала. що хоче зі мною наодинці поговорити. Ми пішли на кухню.
– Толя мене кинув, – хлипала вона, доїдаючи мою вечерю, – ой, вибач, коли переживаю, то в мене такий апетит з’являється.
Я, як тільки могла, заспокоювала подругу, доки мені терпець не урвався.- Та не роби з мухи слона, – сказала роздратовано, – ти місяць із ним переписувалася, єдиний раз побачила, то це називається «кинув»?
Даремно я сподівалася, що на цьому все буде скінчено. Наступного дня Анатолій із букетом троянд прийшов у поліклініку, де я працюю, і почав розказувати, як він безтямно закохався. Ніякі аргументи, що я заміжня, маю сина, на нього не діяли. Як він дізнався, де я працюю, не сказав. Алла відхрестилася, що не розповідала йому нічого про мене, мовляв, вона й так зла, чому мені все: і чоловік, і дитина, й Толик закохався, а їй – нічого.
За вечерею мені зателефонували з незнайомого номера. Я відхилила розмову, бо зразу здогадалася, хто це міг бути. Чоловік був здивований з моєї поведінки, адже як медик мала б розуміти, що хтось міг потребувати допомоги. А я боялася чомусь признатися Ігореві про набридливого залицяльника. На черговий дзвінок Анатолія я відповіла, попередивши, що звернуся в правоохоронні органи, якщо й надалі наярюватиме мені. А він не слухав і запрошував на вечерю в ресторан.
Вранці біля дверей моєї квартири чоловік побачив великий букет квітів для мене із запискою від якогось Анатолія і зажадав пояснення. Довелося все розповісти коханому. На щастя, Ігор мене зрозумів. Ми з ним придумали план: коли Анатолій запросить мене на побачення, погодитися.
Довго чекати запрошення мені не довелося. Я сама призначила зустріч йому в парку, прийшла заздалегідь, сіла на лавку. Ігор ішов назирці, заховався за кремезним дубом. А ось і залицяльник наближається, з великою коробкою цукерок підходить. «Ти ж квіти мої викидаєш». «Я й солодкого не їм, – відповідаю, – ось тобі щоб гірко зараз не стало». І в цей час мій захисник швидко наближається. А самовпевнений ловелас Анатолій вмить зіщулився і став подібний на переляканого підлітка Толика, щось залепетав нерозбірливе й швидко віддалився від нас. Отакий молодець проти овець, а проти молодця – сам вівця.
Я картала себе за недовіру до чоловіка, просила в нього вибачення. Адже оте залицяння можна було б припинити на самому початку, якби зразу ж попросила коханого про допомогу.