Я не кинулася в кохання з усього маху, а почала придивлятися до коханого. Адже, почуття можуть швидко пройти, коли людина в побуті себе проявить.
Тому я не відмовилася, коли Дмитро запропонував пожити разом. Я була приємно вражена тим, що у нього трикімнатна квартира з дуже гарним ремонтом.
Потім вияснилося, що це мама купила квартиру, а сама поки на заробітках. Тому я була трохи напружена, коли Наталія Ігорівна приїхала зі мною знайомитися спеціально.
– Діти, я така за вас рада! взяла відпустку за свій рахунок і вже біля вас. Надійко, я така рада, що нарешті мій Дмитрик знайшов собі дружину!
Вона щебетала, зовсім не робила мені зауважень і не випитувала, хто мої батьки і так далі. Відтоді, вона зв’язувалася з нами за допомогою відео зв’язку і навіть мені допомагала, коли у нас з Дмитром були якісь непорозуміння.
– Дмитрик такого не любить, тому ти вчини так.., – радила вона і завжди це спрацьовувало!
Отак ми прожили рік і я зрозуміла, що Дмитро мене в житті не підведе, тому радо погодилася на те, що він запропонував одружитися.
– Діти! Я вам роблю весільний подарунок – весілля за мій кошт!, – плакала від щастя свекруха.
Звичайно, що я вже втілила всі свої мрії, адже мріяла про весілля, відколи себе пам’ятаю, а, коли вже жила разом з Дмитром, то вже собі підбирала плаття, та уявляла, які у нас будуть букети, оформлення столів, фотозона, вбрання дружок…
Все пройшло на вищому рівні, хоч і коштувало не дешево, але ж раз в житті можна собі таке дозволити.
Наталія Ігорівна й оком не мигнула, коли побачила рахунки за застілля і торт та одяг, тільки нас обійняла і сказала, те, що я й думала:
– Діти, гроші – то пусте, головне аби ви були все життя такі щасливі, як сьогодні!
Я полегшено зітхнула, бо ні-ні, але ж черв’ячок сумнівів був, адже мої батьки звичайні бюджетними і не могли мені влаштувати гарного весілля. Вони були раді за мене, що я так вдало вийшла заміж і дуже їм подобалася квартира і все, що в ній, адже у нас далеко до такого ремонту.
І ось почали ми жити, все було добре, я вже почала думати про дітей, адже хотіла до тридцяти років мати вже двох діток.
А потім, наче сніг на голову звістка – свекруха вертається в Україну! Назавжди!
Ні, квартира велика і вона має право в ній жити, я не заперечую, але ж все одно буде не дуже зручно, бо дві газдині в хаті. Я її радо зустріла, накрила стіл, дуже старалася аби все було в чистоті до її приїзду, але все одно я не думала, що вона завершить сімейний вечір такими словами!
– Діти, я побула в світах, а тепер з мене досить. Я ще жінка молода і є в мене чоловік, з яким я хочу прожити все життя.
– О, вітаю, – сказала я, – То ви переїдете до нього жити?
– Ні, Надю, він переїде жити до нас, тому ви маєте собі шукати власне житло і на нього заробляти. Я вам дала все, що могла, а тепер ви вже самі, бо ви у мене дорослі і маєте спільну мету – жити разом до кінця віку. Я вас не гоню, але за місяць маєте виїхати.
Я вся зблідла! Як я маю приводити дітей на світ в якійсь орендованій квартирі? Я говорила Дмитру, що він має частку в цій квартирі і хай вони її розміняють, але той так на мене подивився. Зараз не знаю, як ми будемо жити, адже свекруха просто категорична, щоб я їй не казала, все має відмовку: «Я дала вам більше, ніж ви заслужили». Як мати може так вчинити з рідним сином?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
