У моїй трудовій книжці чотири листки заповнені записами про прийом на роботу і звільнення. Найкоротший термін, який я провела на роботі – це 3 тижні. Найбільший – три роки.
«Все з тобою ясно – ти просто ледащо!» скажуть читачі і будуть праві за великим рахунком. Якщо мене запитують, чому не працюєш, я чесно відповідаю, що лінь. А ще, що мені більше подобається бути вдома, ніж витрачати своє життя на заробляння кольорових папірців. Я краще буду харчуватися однією картоплею, ніж піду знову на роботу! Для мене немає нічого неприйнятнішого, ніж щодня тягнутися кудись, відсиджувати там весь день, виконувати часто безглузді завдання. Я не уживаюся з начальством. Якщо щось мені не до вподоби, то я це прямо кажу. І тут же звільняюся… Це мій вибір, нікого до нього не закликаю!
На роботі я починаю сильно нездужати. Швидше за все це реакція більше психологічна, аніж фізична. Як тільки вийду на якусь роботу, так відразу чіпляю всілякі сезонні “радощі”.
Можливо я лінива, безвідповідальна, але вдома я можу зробити за один день стільки справ, скільки б не зробила на роботі за півроку. При цьому я бадьора, весела і сповнена сили.
«А на які гроші тоді живеш? Чоловік за все платить?!» – часті звинувачення на мою адресу. Так, ми живемо на зарплату чоловіка, але у мене є підробіток – я займаюся організацією і проведенням свят. Така собі сільська тамада. Ну і крім цього джерела доходу постійно шукаю нові варіанти.
«Сидячи вдома ти не розвиваєшся! Удома ж нудно, нема чим зайнятися» – ось це зовсім мені смішно чути. Так у мене стільки захоплень, хобі, що часу не вистачає навіть без офіційної роботи. І майже всі мої захоплення я перетворюю в невеликий прибуток. Шиття, малювання, плетіння з паперової лози, виготовлення снігових фігур, пап’є-маше. А сад-город! Кожен дачник знає, скільки потрібно влітку витратити, щоб взимку свої овочі їсти!
Деградувати я не боюся. Я зовсім не безграмотна пустушка, у мене вища педагогічна освіта, і любов до навчання у мене не забереш. Я люблю читати, вивчати щось нове. Я щаслива, що мій чоловік теж постійно вчиться і розширює свій кругозір. Ми часто з ним обговорюємо безліч тем. До речі, саме завдяки підтримці чоловіка, я зважилася не зважати на громадську думку і стати домогосподаркою – Господинею Дому!
Дивно, але мені регулярно пропонують цікаві посади з хорошою (за провінційними мірками) зарплатою. Навіть знаючи мою непостійність у роботі, і звільнення за непорозуміння з начальством. Мабуть, не зовсім я пропаща людина!!!
Фото ілюстративне.
Популярні статті
- До одруження ця риса характеру мого чоловіка не проявлялась. Тепер я й дихнути спокійно не можу. Під контролем кожна копійка в домі, а якщо я купую собі щось незаплановане – починає вичитувати мов дитя. А я молода і не обтяжена ніякими обов’язками. Чому я повинна економити? Навіщо?
- Знаю, що так не можна, але по іншому й не виходить. Якщо я скажу правду невістці – ми просто не виживимо. Переконую себе в тому, що син мені рідна дитина, але совість все ж діймає. Син не пробачить якщо я все розповім, от і мушу мовчати, хоча те, що він робить ну ні в які ворота. Чесно?
- Я вийшла заміж не за того брата. Розумію, що так не можна і родина чоловіка не заслуговує на таке, але вдіяти нічого не можу. Врешті, життя одне
- Батько у нас хороший і дуже нас любить, ми росли знаючи, що він у нас найкращий. Але у свої 56 вчинив не надто гарно з моєю мамою. Тепер я на роздоріжжі: Чи повинна я пробачити батька і продовжити з ним спілкування? Або продовжувати бойкотувати і ігнорувати його? Якщо я стану спілкуватися з ним, чи не буде це виглядати так, немов я зрадила маму?
- Рідна мама чоловікової дочки виїжджає за кордон, аби там вийти заміж. Він уперся і не дає згоди на те, аби дитина їхала. Усе я розумію, але мені те дитя навіщо? Якщо мама поїде а мала залишиться, то, що? Привіт Олю, ти мама восьмирічної чужої доньки. Чоловік постійно на роботі а я повинна буду знаходити спільну мову з не своїм дитям?