Мій чоловік останнім часом поводився дуже дивно, якби я його не знала, то подумала б, що він мене перевіряє. Але ми разом двадцять років, двадцять щасливих років і я за цей час пройшла з ним всяке.
Деякі пари, яким не вдається завести дітей, рано чи пізно, розпадаються. Проблема була в мені, але мій чоловік мене не покинув. Він бачив, як я переживаю з цього приводу, скільки процедур не завжди приємних проходжу і вирішив, що краще вже припинити це все. Постійні невдачі не приносили нікому заспокоєння і так ми продовжували жити один для одного.
– А взяв таку молоденьку, – казала мені в очі свекруха, – думала я, що ти будеш чи не щороку на світ дітей приводити, а ти дивися яка виявилася! Ні собі, ні людям!
Між нами з Євгеном п’ятнадцять років різниця у віці і я виходила не за його гроші, а за нього, бо любила і люблю. Тим більше, що я доказала нашим спільним життям, що він є сенсом мого життя.
Проте, останнім часом його присікування та розмови виводять мене з себе, бо я нічого не розумію, до чого такі балачки і натяки?
Я ні дня не працювала і вирішила, що треба себе чимось зайняти, бо можу просто не витримати. Всі мої подруги вже давно мають дітей, деякі вже в другому шлюбі, а я не склалася ні як мама, ні як професіонал, нічого не вмію, окрім, як за домом глядіти та біля чоловіка ходити.
Коли тобі двадцять, то це вершина мрій, але, коли сорок, то питаєш себе чи це все для чого ти живеш?
Я почала чоловікові прямо говорити, що маю знайти собі якесь заняття поза домом.
– Я тобі мало грошей даю? Ти скажи, якщо тобі треба більше.
– Та справа не в грошах. Я хочу робити щось важливе і потрібне! Щось таке, що мені буде приносити задоволення!
– Тобто, аж так все тебе в нашому шлюбі не влаштовує?, – допитувався чоловік.
– Та до чого тут шлюб? Я просто хочу чогось іншого!
– Ага, іншого! Все зрозуміло.
Але я не спинилася на балачках і таки пішла на курси по дизайну, адже я сама обладнала наш дім і дуже багато витратила і сил, і нервів, аби він був саме таким, яким я його собі уявляла. А зараз на комп’ютері це робити в рази легше і мої роботи хвалили наставники.
Нарешті я знайшла свій перший проєкт і радісно повідомила про це чоловікові. Я чекала привітань, настанов, якихось професійних секретів, як чоловік просто розплакався.
– До чого це все? Якщо ти хочеш мене покинути на схилі літ, то так одразу й скажи! Не треба прикриватися роботою чи обідом у подруг, походом в кіно чи ще щось! Я вже не молодію і треба з цим змиритися, а ти ще знайдеш своє щастя.
– Женя! Ти як таке взагалі міг подумати? Який інший? Я йду на роботу, де буду працювати і розвиватися, щоб не вити в цих стінах, бо ти останнім часом геть кепський співрозмовник! Де ж я знала, що ти собі такого надумав? Я ж тебе люблю і завжди буду любити!
Ми обійнялися і вже й в мене були очі на мокрому місці. Я не думала, що він міг про мене таке подумати після всього, що ми разом пройшли. Ким би я була, якби кинула його в такому віці, коли він не покинув мене, коли сам був у розквіті сил? Добре, що ми зараз порозумілися, бо якби це затягнулося, то не знаю чи все отак би легко нам пішло. Головне, що ми є один у одного, а все інше не рахується.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
