.Ви зауважили, як вони скромно сидять при мамі, коли та показує вам його фотографії з дитячого садочка? Де той авторитет й дівається. А так вушка зайчика пролуплюються і він так благально каже:
– Ну, маааа!
– Не мамкай, – каже мама і вже показує вам фото, де він у всій красі, так би мовити.
Але вся справа в тому, що як вам показують фотографії, то майже прийняли в родину, а що, коли так, як у мене був випадок? Майбутня свекруха дивиться на мене весь вечір і намагається спопелити поглядом. Ну, і як тепер оті пів року зустрічання з її синочком? Хто мені поверне гроші за косметолога і салони, за сукні і взуття? А я в такий мінус зайшла, що дай боже.
А Микола сидить і мовчить, картина просто чудова: я з натягнутою посмішкою, мама з палаючим поглядом і те все під чавкання Миколюсика.
Розумієте, той Миколюсик вже лисіє, та й я теж не першої свіжості. Тай би отак обоє зійшлися і жили б добре, але ж мама хоче синочкові якусь дуже гарну наречену, а не мене, підстаркувату і з дітьми.
Так мені жаль було за тими грошима, що я на себе витрачала всі ці пів року, що й полюбила я чоловіка і мені з ним було затишно і прийдеться отак через маму те все покинути.
Я сиділа-сиділа, а потім подумала, що я двох дітей на світ привела, то я чогось в цьому житті ще боюся?
– Колю, піди телевізор подивися, – кажу і так любенько дивлюся на майбутню маму.
Колю не треба було двічі просити, а я почала розмову:
– Мамо, справа в тому, що я ваш останній шанс, як і Микола мій, тому варто включити розум і виключити емоції. Я ще собі такого кавалера знайду, ви ж самі добре бачити, а от, що ваш син? Яке його майбутнє? Це ще зараз, слава Богу, він якось жінками цікавиться, а через кілька років і цю емоцію він втратить. Захопиться чимось іншим, почне з дому виносити ваше срібло і злато, над яким ви так чахнете. А там і не довго протягне, бо здоров’я у нього не дуже. Ви такого майбутнього хочете синові?
– Хай так, ніж з тобою!, – випалила мама.
– Бачу, ви раціонально думати не хочете, то я вас з цією думкою залишу, а ви це все собі уявіть, бо бачу у вас там ціла стінка з усілякими напоями, скоро пригодиться.
Я пішла додому з чистою совістю, бо я зробила все можливе від себе. Шкода, звичайно, але що вже поробиш, є такі мами, що як вчепляться, то таки зроблять сина щасливим, як вони собі те уявляють – біля них і вдома. Дракон так скарби не охороняє, як вони свого синочка він не таких жінок.
Не прийшов Микола ні на наступний день, ні через тиждень.
Потім якось прийшов на вихідні, щоб їх весело провести, але я сказала, що без штампу в паспорті тепер це буде неможливо.
Вернувся синочок до мами, а я до своєї самотності, що він, що я до цього звикли. Мені ще діти інколи набридають своїми проблемами, тому моїй голові є про що думати й без Миколи.
Йшов час і якось у мене на порозі стала мама з Миколою, який ледве тримався на ногах:
– Ти зламала його, ти й тепер до пуття приводи, – сказала вона мені.
– Думаю, що тут все якраз навпаки, – сказала я і закрила двері перед її носом.
Може, в якійсь казці принцеса б і врятувала принца, але я далеко не принцеса, а витрачати своє життя аби отак з мамою перетягуватися чоловіком – ні, дякую. Моралі в історії не буде, чи як ви гадаєте?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота