Я спеціально приїхала додому, аби владнати усі питання зі спадком, що залишився від батьків. Зупинитись вирішила у маминій хаті, адже моя зачинена кілька років стоїть, а мами лиш місяць тому, як не стало. Уявіть моє здивування коли мені сестра ключів не дала. А потім і узагалі таке заявила, що я досі не можу отямитись.
Батьки мої пішли у засвіти уже в дуже поважному віці. Мамі було за вісімдесят, а тато покинув цей світ у дев’яносто п’ять.
Я уже багато років разом із дочками в Іспанії, чи то на заробітках, чи то вже живу, сама не знаю. Вдома моя хата замкнена, я оплачую сусідці догляд за подвір’ям. Вона вмикає на ніч світло і косить траву, та й город не заростає – вона його обробляє і садить городину.
В рідному селі залишилась моя сестра. Саме вона навідувала і допомагала татові і мамі останні роки. Я ж допомагала фінансово і батькам ну і сестрі по кілька сотенб євро щомісяця передавала, адже розуміла, що їй важко і в себе на господарстві і у батьків поратись.
Скажу, що за всі ці роки жодних нарікань, чи непорозумінь між нами, сестрами, не було. навпаки, Таня, ніби як раділа, що я із дівчатами за кордоном так гарно влаштувалась. До мене на гостину туди приїздила не раз. Саме тому мене так і вразила нинішня ситуація, я просто не була готова до такого.
Я спеціально узяла відпустку і приїхала додому, аби врегулювати питання зі спадком. У батьків і дві садиби, землі дев’ять гектарів, потрібно було із сестрою з’їздити у місто і все правильно оформити, аби розділити. Зупинитись я вирішила у батьківській хаті, адже мій дім пусткою усі ці роки стояв – там тиждень треба до ладу усе приводити і вимивати, щоби жити модна було б. Ну а у батьків все ще “живе”. Та й батьківська хата є батьківська хата. Хотілось просто притулитись до рідних стін, оплакати тата і маму.
Але на мене чекав несподіваний і дуже неприємний сюрприз: моя сестричка відмовилась мене впускати. Я свою Таню не впізнала, адже переді мною стояла геть чужа людина. Навіть, обличчя змінилось. Вона мені слова не дала мовити, говорила, що я не маю права навіть, донькою тата і мами себе називати, не те щоб на щось претендувати. Мовляв, вона догледіла їх і у останню путь провела, доки я боки під сонечком вилежувала, а тепер я не повинна ні на що розраховувати.
Я отетеріла. Вона знала що у той момент я не могла залишити роботу і провести батьків, адже маю роботу і роботодавець просто не відпускав. Я ж до неї телефонувала. Вона ж мене заспокоювала і казала, що я приїду пізніше і що тато і мама усе б зрозуміли. А тепер вона ж мені все це і вигадує?
Бачте, вона вважає, що я маю і тат статків, заміжня у Іспанії і мені не потрібні ні дім у селі рідному, ні земля:
— Гріх тобі, сестро, ні дня біля тата і мами не ходивши, в останню путь не провівши, маючи такі статки, ще й чогось хотіти.
Але скажіть мені де я не права? Я все пояснила, батькам і сестрі допомагала. А статки? Так, вони є. але не мої. Я живу на території свого чоловіка і повірте у моєму шлюбному договорі чітко прописано, що з чим прийшла у його дім із тим і піду.
І що? Мені тепер відмовлятись від того, що меніналежить тільки тому, що так собі сестра вирішила?
А я не буду. Хай зіпсую із нею стосунки назавжди, але не буду. а якщо я завтра розлучусь? мені про себе і дівчат своїх думати треба.
Ну хіба ж не так?
27,06,2023
Головна картинка ілюстративна.
