fbpx

Я спеціально з-за кордону приїхала аби 50 день народження вдома зустріти. Поликали родичів і друзів, запросила я і доньок своїх. Однак, на свято прийшла лиш молодша моя донька – Лідія. Старша ж навіть не привітала, лиш буркнула у трубку, що ми тепер чужі. Жаль у неї на мене через оту квартиру

Я спеціально з-за кордону приїхала аби 50 день народження вдома зустріти. Покликали родичів і друзів, запросила я і доньок своїх. Однак, на свято прийшла лиш молодша моя донька – Ліля. Старша ж навіть не привітала, лиш буркнула у трубку, що ми тепер чужі. Жаль у неї на мене через оту квартиру.

Ми із першим чоловіком на десятому році спільного життя зрозуміли, що настільки одне від одного віддалились і такі ми різні, що рішення про розлучення – єдино вірне.

Розійшлись ми на мажорній ноті ніяких суперечок не мали. З донькою він зв’язок не втрачав, навіть тоді, як зійшовся із Мартою. Ми завжди радились і приймали спільне рішення щодо виховання нашої дитини.

Микола навідував Лідію, вона могла тижнями у нього гостювати. Він був сповнений планів і життя, тож мені була і гірка і прикра новина про те, що Миколи не стало. Я вже тоді вдруге була заміжня, мала донечку, але й Микола не був нам чужий.

Після того, як не стало Миколи. його квартира перейшла у спадок моїй старшій доні. Свекруха написала відмову від спадку на користь онуки, тож у свої 15 моя Лідія мала у власності трикімнатну квартиру.

Є у мене ще одна донька вже від другого чоловіка – Ліля. Оскільки у чоловіка мого свого житла не було, жили ми біля моєї мами усі. Розуміли, що треба щось вирішувати із житлом, тож поїхали на заробітки.

Дівчатка наші виросли, а ми й досі із чоловіком в Італії працюємо. Хоча, як працюємо. У Павла роботи практично немає, ото хіба три рази на тиждень ходить як садівник у одну сім’ю та й усе.

За ці роки ми придбали собі дім в селі і стали складати гроші на квартиру для меншої доньки. Ми ж як розсудили – у старшої житло є, треба і меншу не образити.

От хто на моєму місці в Італії, той прекрасно розуміє, що гроші з неба не падуть. Ми орендуємо квартиру, харчування проїзд. ще й чоловік не працює практично.

Гроші ми збирали довгих шість років, бо ж не все відкладали, а ще й дітям надсилали. Саме коли доня інститут скінчила, то ми їй і подарували квартиру. Правда, не велику і не в центрі, але все ж старт у житті є і хороший.

Та от саме та квартира і внесла розбрат. Старша моя донька дуже образилась, бо ж вийшло, що ми сестрі квартиру придбали, а їй нічого від нас не дісталось. Як я не говорила, що вона має вже житло. та Лідія не чує і не розуміє.

— То від тата мені відійшло, то не рахується. Я завжди знала, що ти Лілю більше любиш. От і доказ.

Ох, навіть на ювілей мій не з’явилась такий у неї на нас жаль. Менша була, а ні старшої, ні онуків.

От як мені тепер бути, я прямо розгубилась? Ніби і вірно все зробила, ніби обоє дітей із житлом, а вийшло, що не допомогла, а розділила.

Скажіть, я й справді не добре зробила? Не треба було купувати ту квартиру тільки меншій доньці? Що тепер ще на одну відкладати?

You cannot copy content of this page