– Ваш чоловік вас не любить. Майте гідність і відпустіть його.
Така банальщина, але як вона звучить, коли це особисто тебе стосується, не повірите, як сурми судного дня.
Жінка не те, щоб гарніша за мене, проте, точно більш доглянута і точно більш виспана.
– А для чого тобі мій чоловік?, – язик сам спитав, бо мозок ще не міг усвідомити того, що сталося.
– Як нащо? Для щастя! Аби разом веселитися, гуляти, купувати щось гарне.
– Дивно, – подумала я про себе, – я ж з цього всього до грошей маю відношення, коли їх економлю. А, виходить, хтось на них веселиться.
А тій жінці сказала – добре, відпускаю, я хіба не хочу щастя коханому?
Але Ігор раптом почав впиратися: так, було, але він більше не буде, куди йому податися, коли квартира моєї бабусі?
– Куди хочеш, – кажу я йому, – головне аби ти аліменти платив.
І раптом виявилося, що мені моєї зарплати вистачає аби веселитися самій і з дітьми. Ми й на атракціони ходимо, і морозиво їмо, і мені обновки купили. Звичайно, не все одразу, але в мене в гаманці почали водитися гроші.
Виходить, я не просто економила, я ще й спонсорувала чоловікові його веселощі.
Він прийшов миритися десь через рік, сказав, що все усвідомив і більше так не буде.
– Вона тебе вигнала?, – спитала я його прямо.
– Ні, я зрозумів, що ти у мене найкраща була, – почав було чоловік. але я його зупинила.
Він похнюпив голову і сказав, що вона знайшла багатшого, а його попросила зі своєї квартири.
– Надю, ми ж були родина, все ділили навпіл.
– Ні, любий не все, от якби все, то я б тебе прийняла. А то веселитися ти бігав сам, а обов’язки були всі мені. такий розподіл в родині мені не підходить.
– Подумай, хто тебе з двома дітьми візьме заміж! А я батько!
– Ні, я не прийму назад, а хочеш бути батьком – дуже прошу: на гуртки води, іграшки купуй, на велосипед дай. А родину я вже маю, бо я і мої діти, то вже сім’я. Але ти цього не розумієш.
Він пішов, але я вирішила, що маю борг перед тією жінкою. Тому я випадково зустріла її з коханим на вулиці, поки вона ходила по магазинах, а її чоловік чекав її на вулиці, то я вирішила з ним переговорити.
– Ви знаєте, що… Відпустіть Олю до мого чоловіка, вона його з сім’ї забрала, казала, що він їй треба для любові, а потім покинула. Бо йому зарплату урізали. А він, бідненький, переживає та до мене назад проситься, а ви ж знайдете собі когось ще. Он ви які гарні.
– Пані, ви що несете?
– Іронії не розумієте? Тоді прямо кажу – Оля ваша з вами, поки ви гроші маєте, а як тільки що, то ручкою помахає, будьте певні.
Кажу чоловік, що Оля його просить вернутися, а я вже й не знаю, бо наче став нормальним батьком, а тут знову на неї гроші буде витрачати. Що ж робити? Дуже складно вибрати між тим аби пробачити і жити легше, і тим аби провчити. Що порадите?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
