Я з’явився на світ у дуже непростий момент для нашої родини. Але мій брат став для мене всім.
Моя мама народила мене, коли їй було 47. Її вже не було поруч, щойно я з’явився на світ, тож я ніколи не бачив її обличчя. Про батька мені нічого не відомо.
Родичі не мали змоги взяти мене до себе, але мій старший брат, якому тоді було 22, узяв на себе всі турботи.
Він виховував мене сам, без сторонньої допомоги, брався за будь-яку роботу, але завжди знаходив час для мене.
Ми разом створювали костюми на свято з підручних матеріалів, часто спізнювалися до садочка, а потім і до школи.
Ми вчилися консервувати овочі на зиму, і він ніколи не залишав мене самого. Уночі, якщо мені було страшно, він лягав поруч і тримав за руку.
У холодні зими ми будували в домі маленький намет, брали туди варення й гарячий чай, і брат читав мені казки про Різдво.
У школі я мав труднощі з однокласниками й учителями, але брат завжди підтримував мене. Коли дізнався, що мене зачіпає група дітей, він поговорив із їхніми батьками так, що ті більше не діймали мене. З уроками допомагав, але за оцінки ніколи не сварив.
Коли мені було 16, я робив всілякі дурниці і переживав потім, що брат буде незадоволений. Але він лише сказав, що це мій вибір. Після моєї першої, так би мовити, помилки, він із розумінням поставився, приготував сніданок і порадив відпочити вдома.
Я завжди знав, що можу звернутися до нього з будь-якою проблемою, і ми разом її вирішимо. Брат для мене — і батьки, і найкращий друг, і той, кому можна довірити все.
Тепер мені 19, а брат усе ще називає мене «малий». Недавно він одружився, а сьогодні я дізнався, що його дружина чекає дитинку.
Я стану найкращим дядьком, адже мій брат був для мене цілим світом!
