Коли мій старший син Владислав привів невістку, то я одразу ту особу розкусила і сказала аби син був дуже уважним щодо того майна, яке планує з нею нажити.
Розумієте, він вже на той момент купив собі і квартиру і машину, працював багато по заробітках і спеціально робив все для того аби дружину привести у свій дім.
– Дитино, – казала я йому, – попереду у тебе довге життя, але ти пам’ятай, що мама каже – ця жінка піде і на її місці буде інша, то не важливо. Ти, головне, бережи своє і пильнуй своє.
Жили вони з Настею наче й непогано, син продовжував їздити на заробітки, а я йому казала:
– Куди і чого ти їдеш? Хто за нею буле пильнувати?
А хіба не так? Добра дружина від себе чоловіка не пустить, а цій все було мало одягу та прикрас, тому мого сина й отак відпускала.
І ось на моє п’ятдесяти п’ятиріччя син мені робить просто королівський подарунок – дарує мені квартиру! Все ми робимо через нотаріуса і я розумію, що я виховала гідну дитину.
Ремонт мені поки був не по кишені, тому я вирішила, що щось придумаю пізніше. Аж тут молодший мій Ромчик теж вирішив одружитися, але дівчина не хоче йти за нього заміж, бо не хоче жити на орендованій квартирі, а куди ж дитина ще може її повести.
Я Романові кажу, що дівчина якби любила, то б пішла з ним будь-куди, а не ставила якісь умови. Теж мені знайшлася принцеса. Але син ну просто ніяк не хоче її з голови викидати і бачу я, що мені дитина марніє. Ну як я не відреагую, коли я маю квартиру? Ну.
Я тоді його й втішила, що дарую йому квартиру і хай живе в мирі і злагоді.
Як вже він мені дякував, як вже радів.
Ця ще губи копилила, що ремонту нема, але вже погодилася вийти за нього.
Ну й слава Богу. Вже я спокійна і чекаю, коли діти мені онуків на світ приведуть.
Життя йде і минуло чи рік чи два, як старший мій Владислав питає мене на рахунок квартири про якісь папери.
– Мамо, треба дещо уточнити на рахунок квартири, ти приготуй всі папери, бо я буду в місті і зайду.
Я дуже здивувалася, бо ж я уже квартиру переоформила на Романа. Син прийшов і я йому й розповіла, що з паперами все добре, бо я переписала її на Романа і там ні до чого не причепилися.
Ой, що тут почалося. Виявилося, що я в усьому винна!
– Що ти наробила! Я ж тебе послухав і все майно хотів приховати від дружини аби їй нічого не дісталося в разі чого, а ти взяла і всю мою працю віддала Роману? Тепер роби, що хочеш, але квартиру мені віддавай!
– Але, синку, я думала, що ти мені її подарував від щирого серця. Я ж тебе сама ростила з братом, я ночей не спала, я працювала тяжко. Ти ж сам усе знаєш. Я всім хвалилася, що то у мене така золота дитина, що мені квартиру купив. А ти ж мені нічого не казав, що ховаєш статки! Чого ти мені нічого не сказав?
– Мамо, то було при нотаріусі! Що я мав сказати?
Звичайно, що Роман теж не віддає квартири, бо каже, що то я йому подарувала і між моїми любими дітьми через мене тепер отака сварка! Що вони один одному наговорили, що вони наобіцяли, я вже не маю сили. А все через оту невістку! Одну і другу, бо я синам казала, що мама ніколи не підведене, а от ці можуть!
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
