fbpx

Я так тішилася, що знайшла своє щастя в п’ятдесят шість років. Всім розказувала, що жінка завжди молода, коли у неї є любов та підтримка чоловіка і паспорт тут ні до чого

Миколу я зустріла в санаторії, ми з подругою поїхали поправити здоров’я і там зустріли його. Мені ще й лестило, що він за мене молодший, адже йому було сорок дев’ять років! Всі подруги просто очам не вірили, що біля мене може бути такий молодий і гарний чоловік.

А я вважала появу Миколи дарунком Бога за всі роки самотності, пробивання ліктями на гору, винагороду за всі свої старання і труди.

Справа в тому, що я обрала роботу, а не родину дуже давно. Тоді ми з моїм першим чоловіком тільки започаткували бізнес і все йшло дуже поволі, клієнтів не було, а були одні видатки на рекламу, офіс, комунальні. Але ми були такі завзяті і вірили, що все буде так, як ми задумали, що ніщо не могло нас спинити, особливо діти.

Я тоді дізналася, що при надії і моїм рішенням було те, що я вибираю кар’єру.

Так буває, що потім, коли ми вже мали успіх, дітей мати я не могла.

Чоловік пішов до молодої жінки і тепер у нього троє синів, а у мене бізнес, який він мені повністю віддав, коли йшов. І за те дякую.

Так, я молодилася і буду молодитися, але все одно видно, що мені не шістнадцять, особливо на фоні Миколи.

Але ми одружилися і весілля було пишне, я навіть білу сукню собі замовила. Я була певна, що починаю все з самого початку, з чистого листка.

Микола поки ніде не працював та й в тому не було потреби, бо я мала все, що треба для життя – в мене людина й прибирала і їсти варила, а мені лишався лише час на Миколу.

З часом я зрозуміла, що Микола полюбляє веселі компанії, щоб піти кудись в ресторан чи на пікнік і я радо з ним ходила, відчувала такий приплив енергії, стільки я за все життя не сміялася, як з Миколою за пів року.

Потім мені всі почали говорити, що я тільки те й роблю, що на гульки ходжу, але я їм казала:

– За ваші не гуляю!

А потім я почула розмову… Це був ранок і то ранній, я ніколи так рано не встаю, але голова не давала спати і я захтіла пити. Тоді наче крізь сон і почула розмову:

– Люба, потерпи ще трохи. Я обіцяю, що скоро у нас будуть гроші і все її майно буде наше. Ти ж мене дочекаєшся? Люблю тебе шалено.

Ці слова були призначені явно не мені… Але, коли Микола мене побачив, то одразу запропонував поправити здоров’я. Я вдала вигляд, наче все добре і вилила в вазон.

Хіхікала і поводилася відповідно, а він все переконував мене піти сьогодні до нотаріуса і дещо владнати.

Мій мозок так напружено давно не працював. Я не пам’ятала, що я підписувала і коли. Миколі сказала, що йду в слон краси, а сама побігла до адвоката. Виявилося, що я Миколу прописала в своїй квартирі, дала долю у фірмі і подарувала йому машину.

Як я могла так помилитися в людині? Він же казав, що кохає, а тут ось це все? І найголовніше – як це все виправити?

І тут визрів у мене план.

– Котику, а чому ти мені нічого не купуєш?, – воркотіла я до нього і добре знала, що у нього немає грошей, – я хочу оту каблучку. Купи! Купи! Купи!

І так я реагувала на сотні речей, тому Микола, не довго думаючи, взяв кредит під заставу своєї машини. Чоловік витрачав на мене кошти, в надії, що скоро стане власником цього всього. Ага, зараз.

Потім, коли я виставила його речі за двері, він казав, що не чекав від мене такої підступності, бо й машину втратив і все інше. А що я мала сказати? Ми обоє недооцінили один одного.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page