– Так, я хочу квартиру. Просто вибирайте, а я почекаю.
І я пішла геть, залишивши їх самих, хай подумають та порадяться, бо я нікуди не спішу.
Знаєте, свекруха ще при нашому знайомстві казала, що я її квартиру хочу і як же смішно, що тепер вона мені сама її віддасть. А як вона мені мої молоді роки гірчила, як бігала з перевірками, як сина свого проти мене налаштовувала, все я їй була не така.
– Вже дуже у тебе жінка драпата, – казала, коли Мирон хвалився, що я вже старша медсестра і зарплата у мене більша.
Так само, коли я поїхала за кордон на заробітки і залишила двох дітей на Мирона, то вона так само, хоч і приходила, але казала, що порядна жінка не поїде за кордон.
Коли ж я заробила на нашу власну квартиру, то вона чоловікові сказала:
– Порядна жінка такі гроші не заробить.
Думаєте, її слова пролітали повз вуха чоловіка? Як би не так, скільки разів я думала над тим, для чого я з ним живу, адже нема мені ніякої підтримки від нього, лиш підозри, лиш прискіпування і применшення моїх здобутків.
Як я ці роки ще з ним живу – сама дивуюся, вже така життям тим штурхана, що не хочу нічого, окрім спокою.
Але ж нема, бо вони мене самі вчепили.
А сталося все он як.
Свекруха завжди була жінка емоційна, а на схилі літ ще додалися тиски і пишність. Щось вона перенервувала і вже результат – прикута до ліжка і її треба виходжувати. Роки у неї вже не ті, що вона швидко одужає, треба дуже багато часу, а її лежачу перевертати, то самі розумієте, не для однієї людини робота.
Окрім Мирона у свекрухи є ще донька, але вона живе в іншому місті. Вони між собою порадилися, що будуть наймати доглядальницю і першу пору так і було, але вони подивилися по грошах, що їм не дуже виходить. Бо так виходило, що кожен має дати по десять тисяч, щоб і оплатити послуги і купити підгузки та все необхідне.
Але тепер такий час, що в кишенях дуже швидко порожніє і сестра відмовилася платити. Сказала, що не має змоги і щоб Мирон сам матір глядів.
– У вас є достаток, твоя купу грошей заробила, а у мене діти ще неповнолітні, чоловік без роботи лишився, я не маю як стільки грошей віддавати.
І тут Мирон до мене.
– Маму треба глядіти, я не можу її покинути.
– Добре. Гляди, – відповіла я.
– Але я не можу з роботи звільнитися, ти ж знаєш, у нас і робочих мало, і роботи багато. У тебе й так пенсія на носі, то можеш доглянути.
Я лиш очима закліпала. Знаєте, я мовчала, коли він більшу частину від зарплати віддавав на матір, бо я все розумію, я не якась там. Просто економила і ми не відчували нестачі, але тепер я сама маю свекруху заходити? За які заслуги, перепрошую? Вона мені, крім підніжок, нічого доброго в житті не робила, а я отак душу розхристала і побігла її мити?
Я тоді нічого не відповіла, а стала думати про те, що я якщо й буду таке робити, то лише за щось. Якщо вона складає заповіт на мою користь, в крайньому випадку на Мирона чи дітей, то тоді я згодна це робити.
– Переписуєте на нас квартиру і я буду вас доглядати, – відповіла я їй обом, коли прийшла з Мироном свекруху купати.
Свекруха вся зблідла, в Мирона очі круглі, а я така спокійна стою і чекаю на відповідь. І замість того аби погодитися, то вона почала отак мені відказувати. А я такої думки, що якщо не по-моєму, то хай їде д неї донька і глядить, а що? у мене є своя мама і я заради неї готова й в село переїхати і в холоді жити, але я її догляну, то хай і та так робить. Хіба я не права?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
