fbpx
Історії з життя
Я тебе не розумію, жінко. — У чоловіка від хвилювання навіть руки затремтіли. — Ти що не рада, що я відразу після роботи прийшов додому? До тебе, до коханої дружини, а не до друзів

Принципово вчасно!

— Любий, ти чому з’явився так рано? – суворо запитала Марія у свого чоловіка, який щойно повернувся з роботи. — На годиннику лише сімнадцять тридцять.

— Хіба ж це зарано? – здивувався чоловік.

— Звісно! Це дуже рано! Я чекала тебе як завжди, десь після сьомої вечора. Тебе що, звільнили?

— Ти що?! У мене робота закінчується о п’ятій! — вигукнув чоловік. — Забула?

— Ну і що?

— Як — ну і що? О 17:00 у мене робота закінчилася! Розумієш? О 17:00. Півгодини пішло на дорогу. Отже, все гаразд.

— Хіба? — Посміхнулася дружина. — Ти ще ніколи так рано не приходив з роботи.

— Хіба?

— Звісно.

— Ну! — Чоловік знизав плечима, гарячково вигадуючи, що сказати на своє виправдання. — Я взагалі рідко на годинник дивлюся.

— Звичайно. Щасливі годин не помічають.

— Марійко, годі жіртувати.

— Я не жартую. І чому сьогодні від тебе не пахне?

— Чим? – знову здивувався чоловік.

— Нічим не пахне.

— А чим має пахнути? Парфумами, чи що?

— Якими парфумами? Якби від тебе пахло парфумами, у нас розмова була б зовсім іншою. Чому від тебе випивкою не пахне – ось що мене дивує. Це непорядок.

— Жінко, ти при своєму розумі?

— При своєму. — Марія була серйозна, як ніколи. — Ти що, посварився з друзями?

— Марійко, припини!

— Це ти припини.

— Що — припинити?

— Сваритися з друзями припини. Чоловіча дружба понад усе. Адже ти, здається, так мені говорив? Правильно я тебе цитую?

— Та не сварився я з друзями, — чомусь почав виправдовуватися чоловік. — Чому ти так вирішила?

— А чому тоді ти прийшов так рано та ще й тверезісінький? Чи ти серйозно занедужав?

— Ні! – занервував чоловік. — Здоровий я!

— Тоді я нічого не розумію.

— Чого ти не розумієш?

— Чому ти порушив свій звичайний порядок дня? Адже в тебе все завжди було строго за графіком — робота, друзі, і на закуску — дружина. Так? Значить, щось трапилося?

– Просто я втомився. Втомився я, Марійко. На роботі. Можу я втомитися, чи ні? Я ж людина?

— Значить, втомився? — жінка почала уважно розглядати чоловіка. — Ти що, любий, старієш, чи що?

— Маріє, ти що? Мені всього сорок. Яка старість?

— Звідки я знаю, яка? Може, якась рання старість? Тобі терміново потрібно сходити оглянутися. Прямо зараз. Негайно! Може, щось впропишуть.

— Я тебе не розумію, жінко. — У чоловіка від хвилювання навіть руки затремтіли. — Ти що не рада, що я відразу після роботи прийшов додому? До тебе, до коханої дружини, а не до друзів.

— Ах, он воно що! — здогадалася Марія і заплескала в долоні. — Я все зрозуміла!

— Що? – злякався чоловік.

— Значить, я мала зрадіти? Ти мені сьогодні вирішив подарувати несподівану радість. Так? Типу: «Я прийшов з роботи вчасно, радій дружино!» Так чи що?

— Та ні. Не так.

— Ні? Тоді я взагалі нічого не розумію.

— Це я не розумію, що за запитання такі? — У чоловіка затремтів голос. — Я прийшов із роботи додому вчасно, а ти влаштовуєш мені якийсь концерт. Чому?

— Розумієш, любий, майже цілий рік ти приходив з роботи на дві години пізніше і в мене теж сформувався свій графік. Я ж ці години без тебе теж дарма не втрачала.

— Не зрозумів? – Чоловік застиг. — Що означає – «не втрачала»?

— Те й означає.

— Що те?

— Те, що час з п’ятої до сьомої вечора у мене тепер зайнятий.

— Чим?

— Не має значення – чим.

— Як це не має значення? Ти моя дружина! Я маю знати, чим ти тут займаєшся без мене?

— Але ж я не знаю, чим ти займався цілий рік щодня з п’ятої до сьомої вечора.

— Та це й так зрозуміло, чим я займався.

— Не зрозуміло.

— Від мене парфумами не пахло.

— Але й від мене випивкою не пахне.

— Не зрозумів.

— Не зрозумів він, — Марійка невдоволено зітхнула. — Ну, гаразд, так і бути, якщо вже прийшов, пішли на кухню, я тебе нагодую. Ти тільки мені скажи, завтра ти прийдеш як завжди?

— Як — як завжди?

— А ти не пам’ятаєш — як приходив зазвичай? Мий, давай, руки, та йди до столу.

Відтоді Микола — принципово — почав приходити додому рівно о сімнадцятій.

Автор: A. Anisimov.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page