fbpx

Я тільки на літо відлучилася, як мого чоловіка з-під носа вкрали! Боже, боже, який той мій Петро смішний – думає, як міська, то в ній щось інакше, як в мені?

Нічого, ще прибіжить, а я подумаю, чи його назад приймати. Він у мене завжди таким тихим був і безвідмовним, що я сказала – те й зробить. Насправді. То мені мама його обрала, вірніше обґрунтувала таке рішення:

– Доню, Петро тебе любить і характер в нього такий, що ним можна буде покрутити так, як тобі треба . Він тобі ніколи голови не заверне, не те, що наш тато..

Наш тато був крутого норову і такої ж подачі, тому ми всі ходили навшпиньки, коли він приходив з роботи. І я дуже над цим задумалася. Я вчилася в училищі і приїжджала до батьків, де жити було просто неможливо через батька і мені хотілося мати свій куточок, де б я сама собі розпоряджалася – хочу гупаю ногами, хочу догори ногами ходжу.

І ось тут Петро просто як подарунок долі. Кілька разів глянула, там усміхнулася, там підморгнула і вже він мене додому проводжає. А далі все просто – сказала, що хочу до нього фільм подивитися і вже він має як порядний хлопець женитися.

Його мати була проти, але хто ж її питатиме? Петро від мене був старшим на три роки. Але вже мав золоті руки і талант до авто, бо з батьком лагодив автомобілі чи не з пелюшок. Спочатку ми знімали квартиру, а потім і власну він купив, так, він, бо я працювала на державній роботі і грошей у мене густо не було. А далі все як у всіх – діти, дім, робота.

І так мені ця рутина остогидла і чоловік який вічно спокійний, врівноважений. Ні тобі п’ятничних концертів, як у тата, ні тобі пристрастей, як у серіалах. Прийде, поїсть, з дітьми пограється і спати.

Просто вити хотілося від нудьги. І ось тут мати моя мене кличе за кордон. Справа в тому, що вона кілька років тому покинула тата і сама подалася в сонячну Італію, знайшла собі сеньйора і живе наче на курорті:

– Доню, давай до мене з дітьми! І відпочинете і сил наберетеся.

– Мамо, як я відпочину з дітьми?

Ну, а справді, хто відпочивав на відпочинку з дітьми і відпочив? Га? Хто? А я просто потребувала того аби відволіктися від цієї всієї рутини!

– Петре, мені потрібен відпочинок, а ти з дітьми побудеш. Я туди й назад.

Але «туди й назад» не вийшло, бо я просто закохалася в море і сонце, тим більше, що ще й підзаробити можна було, а гроші нікому ще в кишені не завадили. Я пробула там пів року і сказала чоловікові, що побуду ще трохи, щоб заробити більше грошей. Хоч насправді у мене був невеличкий платонічний роман з таким красенем, що аж дух перехоплювало. Ми з ним просто віталися і усміхалися. Чесне слово!

Аж тут мій любий чоловік раптом наче змінився! І то не він мені розказав, а кума.

– Оксано, твій Петро наче хвостик ходить за міською! Тут просиділа все літо, а тепер він в місто їздить та дітей з собою бере! Кажуть, що вона при надії! уявляєш, казала всім, що дітей мати не може, а тут твій чоловік поміг. Додому вертайся!

І от я не знаю, бо я додому не хочу. Я не хочу прислуговувати дітям. Дивитися на спокійне лице Петра, слухати щодень одне і теж . Я не хочу. Мені тут дуже подобається і якщо він мені знайшов заміну – добре.

Я його знаю, мені варто лиш пальцями клацнути, як він буде тут як тут. Ми просто отак побавимося на стороні, а потім зійдемося і забудемо це все, що з нами було, вірніше, будемо згадувати, як дуже приємні моменти, але жити й далі будемо разом. Тому я така впевнена, що у нього нічого не вийде, а ви як гадаєте?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page