fbpx

Я тобі з квартирою допомогла свого часу? Допомогла. – говорила мені мама тоді, – Тепер і ти допоможи мені. Я більше з нею жити не можу і край. Забирай свою сестру жити до себе. Я більше не витримаю

У нас з чоловіком дев’ять років тому дуже гостро стояло питання з квартирою. Я була при надії, а свого кутка не було. Ми збирали гроші, але новина про поповнення внесла корективи в наші плани. На окрему квартиру не вистачало, хоч що хоч роби. А іпотеку брати було лячно, невідомо, що у чоловіка може трапитися з роботою.

Переїжджати до батьків, щоб назбирати грошей, теж був не варіант. У батьків чоловіка тоді з ними жила старенька бабуся і молодша сестра чоловіка, так що і так було чотири людини на дві кімнати, куди там ще ми. А моя мама тоді жила зі своїм другим чоловіком і моєю молодшою ​​сестрою Ксюшею в його квартирі. Ми хоч з її чоловіком нормально спілкувалися, але без варіантів.

Тоді допомогли батьки. Сім’я чоловіка віддала свої накопичення, а мама продала дачу, на яку толком ніхто не їздив, і теж додала нам грошей. Влізли акуратненько в покупку однокімнатної квартири. Нашому щастю не було меж, хоч квартира невелика, зі стареньким ремонтом, але зате своя і не в кредит.

Зараз у нас вже своя двокімнатна є, на яку ми все-таки зважилися взяти кредит, коли син підріс і став нормально ходити в садок. Платити нам ще років десять, але ми з чоловіком обоє працюємо і беремо підробітки, щоб виплатити борг банку скоріше.
За ці роки чоловік мами відправився в кращий зі світів, залишивши мамі і сестрі свою квартиру, теж двокімнатну. Післятого, як не стало батька, сестра дуже змінилась. Мама на неї часто скаржилася, я з нею скільки разів розмовляла, але сестра нікого не чує і чути не хоче. Почалися пізні приходи додому, вечірки. Про навчання вона забула зовсім, пішовши після дев’ятого в коледж, де теж майже не вчилася.

Закінчилося це все логічно – вона заявила, що при надії і хто татусь сама не знає. Всі терміни для вирішення питання вже пропущені.

Замаячили дуже невтішні перспективи, тому що сестра не працює, а значить оплачувати все для дитини доведеться мамі і мені, не кину ж я її одну з цим розбиратися?

У ж усе гаразд, на всі питання про майбутнє вона відповідає коротко – “розберуся”. З чим вона розбереться, я не знаю, ніяких намірів влаштуватися і хоч трохи попрацювати, щоб були гроші, за нею не помічалося.

З мамою вони не можуть знайти спільної мови узагалі. Я в курсі цієї ситуації, тому що мама завжди дзвонить мені і скаржиться на сестру. Каже, що сил її більше немає.

А нещодавно мама подзвонила мені і заявила, що я повинна забрати сестру жити до себе.

– Я тобі з квартирою допомогла свого часу? Допомогла. Тепер і ти допоможи мені. Я більше з нею жити не можу і край.

– Мам, я з нею поговорю, але навряд чи це матиме якусь дію. Скільки вже слів сказано, їй все одно.

– А й не треба з нею розмовляти. Забирай її жити до себе.

Я не зрозуміла, куди до себе я повинна забрати сестру. До себе, в сенсі, до себе в квартиру, де живуть мої чоловік і син? У нас двокімнатна, взагалі-то, а сестра при надії, дитя з’явиться через кілька місяців. Куди і кого я її до себе можу забрати? Та й дивна логіка – вони зараз живуть в двокімнатній квартирі удвох, а тут нам де і як розвернутись потім вп’ятьох? Це не діло узагалі.

Мама ж заявила, що я їй зобов’язана, вона свого часу дачу продала, щоб нам з квартирою допомогти. Якби не це, то вона зараз могла б туди з’їхати і в вус не дути. Це мама лукавила, звичайно, дача там була в такому стані, що довго в ній жити було складно, особливо людині, яка звикла жити в квартирі з усіма зручностями. Але факт залишається фактом.

Мене ж такий розклад не влаштовував зі зрозумілих причин. До того ж сестра сама не бажає переїжджати. Коли вона почула нашу чергову розмову на цю тему, то розсміялась просто. Ксюша заявила, що це і її квартира теж, тому що тато половину оформляв на неї, значить з домі вона там така ж господиня як і мама.

Мама вже місяць мені щодня телефонує і просить забрати сестру. Я щодня їй відмовляю і край. А вчора я дізналась, що мама потрапила у стаціонар.  таки її моторчик не витримав усього того, що сестра влаштовувала. Сьогодні ж мені відвідувати уже не було кого.

Сиджу і плачу. розумію що це моя і тільки моя вина. Можливо якби я хоч на трошки сестру забрала, аби хоч інколи у них там була, аби мама спокій мала.

Але хіба повернеш час назад. Залишається лиш картати себе.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page