Звичайно, матір мого онука мені ніколи не подобалася і я не раз про неї говорила, що наче з такої порядної родини, а дитину в подолку принесла. Де ж я думала, що то від мого сина?
Вітя зараз за кордоном і я вирішила найперше перепитати в нього, чи то правда, що по селу говорять.
Але ви собі уявіть, що я в селі живу, що я про ту Інна все знаю і всі про неї знають. Але ніхто мені в очі не сказав, що то моя онука! Отак собі смішкувалися, як я про пристойність її казала.
От які люди!
Син почав бубніти, що не знає, що ходив до неї, але потім виїхав за кордон і вона його всюди заблокувала.
– Мамо, та було у нас, може й моя дитина.
І як мені бути? Він там і до неї контакту не має, а я тут, але я вже так свасі майбутній рекламу зробила, що вона мене й на поріг не пустить.
І чого мене мої кумасі вчасно не спинили? Не шепнули, що мовчи, бо ж то твій онук. Я вже яку ніч не сплю, я все думаю, я кручуся, я їсти не можу.
Вже чоловік не витримав і каже:
– Та кажи вже, що є, дай виспатися, мені зранку на роботу.
– Ой, Миколо, – заголосила я, – онук у нас є, – Інна Мільчина з нашим сином ходила, а тепер має дитину.
– То добре, хай їде і жениться.
– Та він би приїхав, але вона його знати не хоче.
– То ти йди поговори.
– Та я би радо, але мене Мілька знати не хоче.
– Що ти вже натворила?, – вже заголосив чоловік, – а я тобі казав за твій язик!
До ранку ми не спали, Микола відпросився з роботи і сам пішов до Мільки.
Я так Великодня не чекала, як його.
– Що сказали?
– Сказали, що тебе бачити не хочуть.
– Овва
– Овва.
– А Вітю?
– Про Вітю подумають.
А я що, знаю, що нашкодила, всяке думала, а тоді беру їду в місто та купую торт «Київський» та до торта і йду до Мільки. Гірше не буде, а як буде торт на голові, то так і буде.
Ото вже Мілька язик гострила, то вже плескала, але я мовчала, а далі й кажу:
– А чого ж ви одразу не сказали, що дитина наша?
– Та не знали спочатку, а як дізналися, то сказала, що краще дитина буде без батька, ніж з такою бабою.
– По ділу, Мілько, по ділу. Але всьому пора і я тобі кажу – не матиме твоя Інна кращої свекрухи за мене. Даймо дітям шанс.
І я, і вона свого слова дотримали. Діти живуть і я навчена вже на все життя.
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
