fbpx
Історії з життя
Я у вересні мамою стала нарешті. Мрія моя здійснилась після десяти років абсолютної зневіри і чіткого вердикту спеціалістів – це неможливо. Але, що неможливо у людей, можливе у Бога. Проте насолодитись довгоочікуваним декретом не змогла. Довелось підтюбцем бігти на роботу і все, через забаганку свекрухи

Я у вересні мамою стала нарешті. Мрія моя здійснилась після десяти років абсолютної зневіри і чіткого вердикту спеціалістів – це неможливо. Але, що неможливо у людей, можливе у Бога. Проте насолодитись довгоочікуваним декретом не змогла. Довелось підтюбцем бігти на роботу і все, через забаганку свекрухи.

До декрету ми із чоловіком готувалися. Квартира у нас була, мені її бабуся подарувала ще до весілля. Ми там зробили ремонт, облаштували дитячу. За ці роки мали неабиякі накопичення, щоб декрет пережити без особливих потрясінь. Купили все необхідне для малюка. Загалом підійшли відповідально.

Я планувала, що відсиджу декрет повністю, займатимусь будинком та дитиною. Але все пішлоне так, як я планувала майже відразу. До нас з Херсону його мама переїхала. Я була навіть за, сама ж і кликала цю жінку у свій дім. Просто, я уявити не могла з ким справу матиму.

А тут до всього і чоловік мій роботу втратив. Тож залишились ми в трьох на тому, що мали на купці. Але ж ті кошти повинні були бути підтримкою у разі чого – не основним джерелом фінансування. Чоловік мій роботу шукав, ходив на підробітки, а свекруа постійно голосила, як за нас переживає, як би вона хотіла допомогти, та нічим.

Дуже тішилася, коли в нас почало все налагоджуватись і чоловік таки знайшов роботу. А тут прийшла і сяє, як нова тобі копійка – машину вона нам придбала у друзів за “смішні” гроші.

Про те, що свекруха хотіла собі машину, я знала давно. Це була її рожева мрія, автомобіль у розмовах згадувався досить часто. Вона міркувала про те, як це зручно, особливо коли треба з’їздити кудись. А з початком усього цього так і взагалі заявила, що авто, то безпека.

Ми головами кивали, мовляв, так так, а самі розуміли, що поки не можемо собі такого дозволити. І тут його мама нам авто придбала?

— От тільки… – додала свекруха тут же, – Ви ж розумієте, що я не можу за неї розрахуватись сама. То ти, синку, мені допоможеш, так?

Дивлюсь на чоловіка, він на мене, а його мама у вікно на нове авто.

Звісно, чоловік мамі своїй не відмовив, тепер вдень працює а вночі таксує, проте заробленого з нинішніми цінами ні на що не вистачає. Свекруха щаслива, адже “допомогла” діткам, лиш я чомусь невдоволена, адже харчування дитині придбати немає на що. Бо машині треба поміняти резину, бачок, прокладку у якісь трубочки.

Мусила я на роботу повертатись залишивши дитину на свекруху. Смішно, але вона була проти, мовляв – чоловік тебе гарно забезпечує. Ага прямо мрія копійки рахувати, аби підгузки поштучно придбати.

Чоловік чути моїх доводів не хоче, для нього усе в ажурі, адже він тепер має машину. Його мама теж щаслива, бо сину вгодила. А я годую їх усіх і комуналку оплачую, бо ж машина класна, але ще ж і газ поставити треба, а це дорого.

От і думаю, а може най разом собі у тому авто живуть? Так часи нині складні, тож треба думати, чи потягну я і дитину на ноги ставити і її татуся разом з мамою і машиною годувати.

Чия не права?

16,01,2023

Головне зображення ілюстративне.

You cannot copy content of this page