Я в Чехії живу давно з чоловіком і дітьми. Колись. ми поїхали сюди на заробітки, але так і залишились тут жити. Винаймаємо квартиру, маємо роботу. У нас троє малих діток, які тут на світ з’явились, тож сумувати не доводиться. А тут ще й мама моя вчудила таке, що й досі чоловікові соромно в очі дивитись.
Моя мам ще не літня жінка, їй усього п’ятдесят шість. але скільки себе пам’ятаю – моя мама завжди жалілась на здоров’я. Доки тато живий був, то вона і не працювала. мій тато і їсти готувати встигав і мені косички плести і на роботу ходити і до господарки дивитись. а от мама завжди нездорова була, лиш зітхала важко.
Тата мого у минулому році не стало і мама одразу ж почала жалітись, що самій їй жити вкрай важко. Вона телефонувала буквально щоденно. я вже й нашому селі найняла жінку їй у поміч. гроші пересилала на її потреби, але мама усе одно плакала в слухавку, що я її покинула один на один з її негараздами.
Ми з чоловіком порадились і вирішили, що маму заберемо до себе. За мамою я поїхала залишивши чоловіка з двома малими дітьми.
— А де моя кімната, – було перше мамине питання, щойно вона у нашу квартиру зайшла.
Квартира у нас двокімнатна тож ми меншу доньку до нас у кімнату забрали, а мам мала жити зі старшою донькою. Проте мама не оцінила такого і заявила, що якщо вже ми її забрали. то повинні надати і всі умови.
Далі – більше. маму не влаштовувало харчування, розпорядок нашого дня і вид з вікна. Вона голосила щодня роздмухуючи найменшу свою потребу до вселенського масштабу. Зрештою їй почали заважати і онуки, які надто голосно грались, розмовляли, ходили по квартирі і навіть, спали не тоді і не так, як треба.
Чоловік мій людина дуже вихована, але і він не міг уже такого слухати. Доходило до того, що моя мама будила мене з самого ранку, аби я їй кави зварила, адже вона не може. А якщо я не вставала, то у домі буря починалась. Дійшло до того, що вона була невдоволена і моїм чоловіком, почала присікуватись.
Вадим терпів довго, але одного дня сказав мені чесно – він так більше не може. Я й сама розуміла, що це не життя. Того ж дня я попросила маму, або схаменутись, або я відвезу додому. Моя мама вчинила інакше – поїхала у Канаду. Чомусь вона вважала, що там їй нададуть кращі умови, не те що я тут.
Тепер маємо новий клопіт – мама моя плачеться уже з-за океану. Вия вилось, що там її ніхто не чекав. І працювати потрібно і мову вчити. А вона вже стара і нездорова. Просить допомогти їй повернутись до нас знову.
Чоловік сказав однозначно, що будь які розмови на тему тещі у його домі заборонені. я й сама все розумію, але на серці неспокійно. Як мамі допомогти? А чи варто це робити?
27,12,2022
