Я вам кажу, як на сповіді – сваху свою я до того і любила, і поважала, і захоплювалась нею. Однак, оце, як почала вона колотити дітьми та все “я – кати”, витримати я такого не змогла. Ходить по хаті, що та пава і все їй не так і не те. Хто їй я, а таки й мені почала правила свої нав’язувати і жити вчити. То де я мала сил узяти змовчати?

Я сама сина свого ростила і коли він сказав що й Оксана – наречена його, із неповної сім’ї, то я якось і видихнула. Знаєте, мій же шлюб розпався, бо я за багатого пішла. Все він мені вказував і згадував, що узяв без нічого і все дав. А що то за стосунки тоді?

Тому я й раділа щиро коли дізналась, що невістка теж із простих людей, таких, як оце ми собі. Але там ще важче все було, бо у них троє дітей у сім’ї.

Ми коли вперше зі свахою зустрілись, то я так була вражена її людяністю і от такою, добротою, що вам і не передати. Ми гарно із нею поладнали і я вже сина благословила і була за нього спокійна.

Ірина – сваха моя, на той момент лиш збиралась їхати на заробітки за кордон. Троє дітей, у кожного потреби, ну інакшого вибору вона не мала. Жартувала мені, що й я їхати повинна, та я не авантюристка, тож не погодилась.

Відтоді минуло десять років і я вам скажу, що ми не знали якихось непорозумінь, чи з’ясовувань стосунків у родині. Хоч діток у молодих не було поки, та жили вони між собою так, що любо глянути.

Сваха їм і дім подарувала у містечку. Просторий, на два поверхи. Просто казковий і місце хороше. Я була за сина дуже рада, мені подобалось бувати у них, спати на горішньому поверсі і дивитись на світанку, як прокидається місто.

Так я собі уже й роботу змінила, аби до сина бути ближчою, шукала собі квартиру орендувати, але навіщо, як було де спинитись і в кого жити – у сина і невістки.

Та й я не сиділа без діла і приберу і їсти приготую і квітник догляну. Роботи є і я її роблю. У кожному куточку моїми руками зроблено, скрізь краса і порядки такі, що любо ж глянути.

А тепер оце мені за всі старання таке чути? Приїхала сваха у відпустку і не додому чомусь, а молодим на голову прибула. Я думала скучила, радо зустріла її повним столом, а та прямо чужа сиділа і на сича схожа.

Вже наступного дня давай перекопувати грядки і квітники, що я з такою любов’ю садила. Мовляв. чорнобривці і астри – минуле сторіччя. Поїхали вони із невісткою, придбали траву газонну і туї і все те втулили, замість краси, яка в мене була.

Потім сваха на кухню зайшла, мов та господиня. Чую, тарілки цокають, гримлять вилки і ложки. Зайшла туди і мало не розплакалась, бо всі оті контейнери і полички, що я з такою любов’ю купувала, було викинуто і стіл став лисий, а все у шухлядах, а не під руками.

І ходить сваха невдоволена і все бурчить. То їй не так і тут їй не те у домі доньки. Син мій спить після обіду, ну так заведено у них, що він відпочиває у той час, а вона в кімнату і тягне його до роботи.

— Як не працюєш на роботі. – так і каже в очі. – то йди мені допоможи лад у вашому царстві навести.

А потім і мене почала діставати. Я стану їсти готувати, а вона, мов той гріх над душею:

— А що це ви, – каже мені. – Тут порядкуєте і готуєте? Доня вже борщ учора варила, нащо ви сьогодні ще одну каструлю ставите, чи ви відрами їсте?

А що то за борщ у невістки? Син мій лиш їсть, то, що мені його голодним залишити? Та яка б то мама змогла от так зробити, чи в мене душі немає?

Я йду підлогу мити, а сваха знову поруч.

— Оксана щойно прибрала, чого ви тут із мітлою бігаєте.

І от так на кожному кроці на кожному кроці мені перед очі. Не втрималась я тоді, як вона на стіл до обіду не моїх вареників, що я от щойно приготувала, а своїх і Оксаниних котлет і салатів подала.

— А хто це їсти буде? – питаю, як є, бо син мій того точно споживати не буде. – Ви, свахо, добре бачили, що все вже було готово, а влізли зі своїм готуванням. Хто так робить, Чого лізти, як на кухні вже порається господиня?

І що я сказала не правду? Як є сказала, як є. Чого лізти туди, де тебе не кликали?

— Ото ж бо і воно, свахо. – каже вона мені підвівшись. – є у цьому домі господиня, та ви про те забули, я бачу. То скільки ще гостювати тут будете, бо вже дихати вільно хочеться?

Я на сина поглянула на невістку. Де таке видано, аби от так людину із дому виставляли?

— Ти довзволиш їй у своєму домі мамі рідній так казати? – питаю у сина.

— В своєму, може і не дозволити, а в домі тещі на її харчах, то вже хай помовчить, бо до нього теж питань багато.

Я того ж дня мусила шукати кімнату яку, бо вже разом зі свахою на одній території бути не могла. А син оце дивлюсь, в охорону супермаркету влаштувався. Уявляєте, з його вищою освітою, охоронцем?

От такі люди є у цьому світі, що бачать, як де добре йде, як гарно люди між собою ладнають, то влізуть і все переколотять, і нароблять казна чого.

От я до дітей не лізла і не лізу, а сваха ніякого такту не має. Оце тепер я думаю, чи треба моєму сину така сім’я? Не цінує його ні дружина, ні теща. Що ж він бідний там робитиме, як така важка робота, а їсти нормального не зможе?

Головна картинка ілюстративна.