Після цих слів настав такий палючий сором, що Леся не знала, де себе діти. П’ятнадцять років щастя. А він її зовсім не любить? Кота шкода з хати викидати, хоч від нього менше користі, ніж від неї, але її на бік?
Плакати не могла, бо щось її душило в горлі.
Як зізнатися дітям?-Сором.
Як зізнатися батькам?-Сором.
Як зізнатися спільним друзям, колегам, родичам?
Працювала, ніби в очікуванні, що зараз на неї всі тикатимуть пальцями: «Розлучена! Розлучена! Розлучена!».
Як вона має себе вести, думати, діяти? Нічого не зрозуміло.
Подзвонила подрузі і її прорвало:
– Мене, мене лишив! Через стільки років, як якусь непотрібну річ викинув!
Через годину подруга була у неї з ігристим.
– Лесюню! Прийми мої найщиріші вітання! Нарешті ти будеш вільною жінкою!
– Я не хочу бути вільною! Я хочу мати поруч чоловіка!
– Ти й матимеш, але при цьому ти ще подумаєш чи приймати його назад чи ні!
– Але ж його розлучниця не відпустить!
– Тобі так здається – ще й просити тебе буде аби ти його прийняла.
Леся в такий перебіг подій не вірила і вирішила, що життя минуло і можна жити лише для дітей – в тому сенс і розрада. Ще жевріла надія, що Максим вернеться, але з кожним місяцем вона лише танула.
Пів року тягнулося для Лесі дуже довго, а потім час почав бігти. Якось вона зловила себе на тому, що вже не чекає, що в двері зашкребе знайомий ключик і на порозі стане її чоловік з традиційним:
– Що є їсти, бо я голодний як вовк.
А з часом їй стало подобатися жити самій – висиплятися, менше крутитися на кухні, мати кошти на помаду та новий шалик. Попри звичні завіряння колишнього чоловіка. Вона без нього не пропала, а її зарплатні вистачало, а з його аліментами, то ще й відкласти можна було.
І в той час, коли вона могла насолодитися тим, що нарешті здобула душевну рівновагу, в двері таки зашкрябав ключ і на порозі стояв Максим з валізами:
– Пробач, Лесюню, я такий дурний. Проміняв таку золоту жінку як ти на ту видру!
Клявся і божився, що вона йому щось підсипала, бо не міг він в здоровому глузді стільки часу жити з такою відьмою!
Це були ніби цілющий бальзам на її душу і вона залишила його на ніч, не буде ж вона виганяти батька своїх дітей.
Фото Ярослава Романюка.
