Після того, як ми з чоловіком «несподівано розбагатіли» і оселилися у власному котеджі, свекруха постійно винюхувала, чим ми займаємося і що ми робимо.
Я віддаю дитину на секцію плавання – вона тут-таки біжить доповідати своїй доньці Зіні, що наш меншенький ходить займатися в басейн з тренером. Все, Зіна відкладає всі свої справи і мчить записувати своїх дітей в секції «крутіші».
Я купила собі шубку – мама зі шкіри геть лізе, щоб Зіна витрусила зі свого чоловіка шубу «ще кращу, ніж у неї».
Тільки я задумалася про те, щоб вивчитися на права, випадково проговорилася про це свекрусі, як вона відразу ж знайшла гроші, сунула їх улюбленій доньці і відправила ту на курси водіння.
У підсумку, я так і не вивчилася, тому-що зважила гарненько всі «за» і «проти» і прикинула, що у мене просто не вистачить ні часу на навчання, тому що у мене маленькі діти і робота, ні зайвих грошей на те, щоб придбати машину.
Я подумала і вирішила, що встигну ще – навчуся, коли підростуть діти і їх можна буде залишати вдома самих. (На той час і щодо автокредиту можна буде подумати.)
А ось Зіна вже їздить за кермом сама. Вірніше їздила. Ту машину, яку вона відібрала у свого чоловіка, вона вже занапастила – та стоїть, вимагаючи дорогого ремонту.
Потім я якось похвалилася, що мене підвищили в посаді і додали зарплату. І тут «мама з донечкою» перестали спокійно спати, їсти і радіти життю.
Як я і передбачала, через тиждень Зіна прибігла мені хвалитися, що мама вирішила відправити її на навчання в інститут. Задумливо гнула переді мною пальці, говорила про свої великі плани на навчання, аж до магістратури.
Ще вона говорила про те, що для навчання їй знадобиться ноутбук, тому доведеться знову його купувати. (Той ноут, який їй подарував мій чоловік, вона давно розбила при розбірка з колишнім чоловіком).
Мені стало смішно. Я вже чула ці слова. Декілька років тому ми це вже проходили.
До речі, нікуди вона в результаті не поїхала, тому-що ледащо, тому-що любителька погуляти, та й з трьома маленькими дітьми і таким характером, їй явно не до навчання.
Ця панянка мене давно вже напружувала. Я терпіла її щоденні візити, кивала головою, коли вона розповідала мені про свої вічні проблеми: чоловік гуляє, діти нездужаюсь (більше дивитися за ними потрібно, а не сплавляти їх в село до матері), грошей немає (нічого дивного – адже вона зроду ніде і ніколи не працювала), мама вічно бурчить (ну, цього мені не зрозуміти – я ніколи не розраховувала на допомогу своєї матері, завжди викручувалася сама).
Коли Зіна виходила заміж вдруге, за Арсенія, доля давала їй шанс – молодий, красивий чоловік, з хорошої сім’ї, хороші, доброзичливі батьки чоловіка, яким Зіна одразу ж сподобалася, всі вони відразу прийняли і її сина від першого чоловіка – Ромку .
Я пам’ятаю, як Зіна з матір’ю тоді відразу ж задрали свої носи. Свекруха ходила переді мною зарозуміла, хвалилася чогось мені тим, що Зіночка потрапила в забезпечену сім’ю, мовляв батьки обіцяли купити молодим квартиру, плюс після них їм залишиться і рідна домівка теж.
– У моєї Зіни буде і будинок і квартира!
Цим вона хвалилася переді мною, у якої навіть власного кутка не було – ми з чоловіком тоді жили в селі, в кімнатці в старому будинку, яку мені дали з роботи.
Я взагалі не можу зрозуміти, навіщо вона намагалася мене цим зачепити? Хотіла показати, що я її донці не рівня? Довести, що її дочка краща за мене? Так я ніколи і не змагалася і не хизувалася нічим (у мене і не було нічого. Все, що було тоді – це сім’я і коханий чоловік, а більше і нічого і не було.)
Ще я пам’ятаю, як я прийшла в гості до свекрухи, а вона витягла переді мною дорогу весільну сукню, яку вона купила Зіні.
При цьому вона жувала насіння і ледачим тоном просила мене підклеїти стрази на сукні, які відліпилися. Що мені, звісно ж, не сподобалося і я не стала нічого сидіти клеїти.
Тоді я почула, що «правда, сукня у Зіночки все-таки краща ніж та, яку купувала собі на весілля ти?»
Але дочка не виправдала її надії – коли Зіна переїхала до чоловіка, то завела собі купу сумнівних подруг, носилася з ними по клубах, витрачаючи гроші, виручені після весілля, купувала всякі шмотки – дрібнички, не думаючи про завтрашній день.
Її чоловік, Арсеній, підтримував дружину і поступово, років за 2-3 вони потихеньку скотилися на дно – гуляють, сперечаються. Зі своєю свекрухою Зіна завжди лізе на рожен, обидві жінки одна одну на дух не переносять.
Мене злить, що коли у Зіночки справи йшли добре, ми були не потрібні ні їй, ні матері, вони вели себе зухвало і зарозуміло. А коли все зовсім погано, біжать до нас, за порадою, опустивши сумно голови і заглядаючи жалісливо в очі.
Їх шкодуєш, допомагаєш, поради слушні даєш, а у них як тільки трохи краще справи пішли – знову поводяться зухвало.
Я заплуталася…
Не знаю, як поводитися далі з такою ріднею – миритися, спілкуючись далі і знаючи, що так буде завжди, або не миритися, щоб трималися подалі…
Фото ілюстративне.
