Я відклала телефон убік, адже більше не могла слухати одне і те ж по десятому колу щодня. думала, якщо вона не чутиме мого голосу, чи хоч мугикання, заспокоється. Але мама продовжувала репетувати і навіть лежачи на ліжку за два метри від мене телефон на всю квартиру волав її голосом із динамиків:

– Ти знаєш, як їй тяжко? Це наша рідня! Маруся змушена працювати цілодобово. Їй відпочити треба. Вона одна залишилась на білому світі, я їй обіцяла, що ми допоможемо дітей підняти. Так не можна, не можна зраджувати пам’ять твого брата тільки тому, що ти “не хочеш”.

— Мамо, я теж працюю. – намагаюсь я вставити слово у довгу тираду.

— Зате вечорами відпочиваєш! – пожвавішала мама почувши мене.

Начебто мама права. У мене й справді дітей немає, тому я можу після роботи займатися тим, що моїй душі заманеться. Але хто невістку мою, та при такому чоловіку просив нащадків у світ приводити? Ще й двох одне за одним?

Мій брат був людиною з дуже непростим характером. Пам’ятаєте “хлопчаків” із дев’яностих. От мій братик покійний, хоч і не зізнавався, але десь у тих колах вертівся. До всього “хорошого” мав букет згубних звичок, та таких, що заливання за комір було благословенням.

Не знаю, що моя невістка у ньому побачила і знайшла, я б трималась подалі якщо чесно, але вона не тільки заміж за нього вискочила, але й одразу двох діток подарувала. Разів із тридцять вони розлучались за п’ять років спільного життя, стільки ж сходились і щоразу робили це гучно і бажано, при більшій кількості свідків. Санта-Барбара відпочивала у порівняні з тим, як вони жили.

Брата мого три роки тому не стало. Не дивлячись на свій спосіб життя,. він пішов у засвіти уві сні. Спеціаліст лиш руками розвів і сказав, що таке буває і що й так дивно, як він так довго на цім світі затримався.

Залишилась Маруся сама із дітками. Квартира у брата була, але коли дізналась невістка скільки її чоловік мав боргів, то успадковувати її не стала від гріха по-далі, а переїхала на орендовану квартиру.

Мама ж моя за ці три роки якось геть забула, яким був мій брат і що то в них із невісткою за життя було. Не знаю чому, але вона вирішила що просто зобов’язана Марусі чимось. Причому, не тільки вона, але і я. Мама працює і майже всю зарплатню віддає Марусі для онуків. Більше того, вона впевнена що і я так повинна робити у пам’ять про братика мого.

Мама невістки моєї няньчитися з дітьми не хоче. Вона ще працює, а коли вийде на пенсію — готова допомагати. От, тільки тоді онуки будуть уже дорослими і самостійними.

У мене двоє племінників: 8 та 6 років. Старшій дівчинці доводиться няньчитися з молодшим братом, адже мама працює. Робити їй це, звісно, ​​не подобається, тому вона весь день сидить у телефоні.

Мама мене часто просить забрати дітей Марусі, щоб та відпочила. Я спочатку і брала їх до себе, що важкого, можна на два дні у вихідні з дітьми зависнути, але справа в тому, що невістку не влаштовує, як я проводжу час із ними. Вона хоче, щоб я їм овочі на пару варила та енциклопедії читала, а ми їмо піцу та ходимо до кінотеатру.

Коли я забираю племінників, Маруся мені буквально обриває телефон. Часом я навіть не піднімаю слухавку, адже не розумію у чім річ. Якщо ж відповідаю на дзвінок, слухаю претензії та критику. Навіщо мені це? Діти мене не напружують, а ось їхня матуся — дуже навіть.

Саме тому востаннє я пообіцяла собі, що більше нікому нічого не винна. Раз Марусю щось не влаштовує, нехай сама няньчиться і не плаче мамі в трубку про своє життя нелегке. Але тут уже мама моя вирішила що я не дивлячись ні на що “повинна”. Ось розповідає, що Марусі треба на зміну додаткову у магазині вийти, а мама на підробіток у вихідні іде і племінники самі вдома будуть. Тільки я і є єдиним спасінням і поміччю.

Але що цікаво: сама Маруся ні мур-мур. Ніби, не їй потрібна моя допомога, а мамі моїй.

Звісно, я все розумію і мені всіх шкода, але для мене ця тема закрита. Хай Маруся шукає того, хто дітям енциклопедії читатиме і рибу на пару готуватиме, а я вмиваю руки.

Хіба ж я не права?

10,02,2023

Головна картинка ілюстративна.