– Іваночко, доню, ти така ще молоденька і дев’ятнадцяти тобі нема. А він вже за тридцять має. Ну як ви жити будете? Він одну родину зіпсував і кращого не зліпить.
– Мамо, що ви розумієте? Просто його дружина його не розуміла, ввесь час гризла за гроші. А я не така!
– Ти святим духом жити будеш?
– Ні, нам всього вистачатиме.
Звичайно, що я зробила дитині весілля, бо ж вона хотіла і весільне плаття і гарну фото сесію, гостей…
Зять? Віталій з тих облесливих чоловіків, яким ти в очі кажеш, що про них думаєш, а вони, мов глухі – своє роблять.
Звичайно, що всі наші родичі казали, який він товариський та веселий, який щирий та добрий… Ага, на чужі гроші я теж би веселилася та раділа.
Спочатку він забрав Іванку жити до себе, але далі почав якийсь ремонт з планами продати хату та купити нову. Далі вони знімали квартиру то одну, то другу…
Коли я дізналася, що Іванка при надії і отак кочує з місця на місце, то ми з чоловіком порадилися та купили їй квартиру.
Продали машину, доклали, дозичили, але у моєї дитини та онучки буде свій куточок.
– Мамо, а чого ви не пропишете Віталія у квартирі, – почала здалеку Іванка.
– Доню, він має власне житло, ти власне житло і у вас рівність – ніхто нікому не докорятиме.
– Він продав свою хату.
– І що?
– І ми ремонт зробили на ті гроші, – ображається доня.
– А щось лишилося, то де?
– Віталій машину купить…
– А машину на тебе запише?
– Ні
– То чого ти маєш йому частку в квартирі давати?
– Ми родина…
– Доню, родина – окремо, а майно – окремо. Поживемо, подивимося, що він за людина, тоді й подумаємо.
Іванка ніколи не жалілася на Віталія, але я серцем чула, що щось не так. Я приходила до них, щоб погуляти з дитиною і бачила, що вона сумна, але не лізла з порадами чи питаннями – хай сама розбирається.
Віталія тоді не було дома і я думала, що він на роботі. Старалася приходити саме тоді, коли він на роботі.
Минув рік, ми справили онучку бучне застілля, гроші ж знову дали ми з чоловіком.
– Мамо, тату, позичте, бо у Віталія машина поламалася сильно і він купу грошей заплатив за ремонт…
Ой, жінки любі, там і машина ламалася, і зарплатню затримували, а все виявилося дуже банальним – він має велику любов до чарки. І поки “оздоровлювався” – то був супер-донжуан, а як тільки попробує оковитої – все, відлежується в матері.
Як я вже доньці виписала!
– То ти вже собі світ зав’язала! Я ж тебе просила і молила! Чого ж ти мене не слухала?
Але найбільше мене зло брало на сваху – знати, якого сина ти маєш і дати чужій юній дитині і слова не сказати?
– Вона бачила за кого йде, вона бачила. Не треба мене в це вплутувати, – лиш нила сваха, коли я прийшла до неї на розмову.
Тепер ми мусимо пожинати плоди чужої нечесності, відмиватися від чужого бруду! А що ж дитина? За що, я питаю це моєму онукові?
Вони розійшлися і я впевнена, що Віталій ще не одній зіпсує життя, а його мамочка буде казати:
– Ви ж бачили, який він, то чого нарікати?
Фото Ярослава Романюка.
