Я дуже люблю дачу, сад, город. З любов’ю та вдячністю ставлюся до всіх плодів, які мені дарує земля. Саджу завжди багато!
Потім багато закриваю та заморожую. Компоти, варення, джеми, огірки, помідори, салати… У мене є спеціальна морозильна камера. Багато овочів заморожую: тру кабачки на оладки, роблю заготовки для супів.
Троє наших дітей уже давно мешкають у своїх сім’ях. Коли вони приїжджають у гості, я, звичайно, заповнюю їм машини їжею. Найбільше мої заготівлі нахвалює невістка Іра, дружина Єгора.
— Ольга Іванівна, ви така молодець! Все різне, все смачне, можна щодня їсти і не набридне. Як ви все встигаєте?
Встигаю, бо з любов’ю до цього ставлюсь. Часто кручу ночами, я так морально відпочиваю. Рецептів у мене безліч, справді намагаюся все різне зробити, щоб не набридло за зиму одне й теж їсти. Навіть картоплю фрі заморожую для онуків! Без хімії магазинної виходить і набагато дешевше.
Якось приїхали ми на День народження онука, до Єгора та Іри. На святі було багато дітей. З ними займалися аніматори, а для нас, дорослих, було зроблено окремий стіл. Серед інших страв я помітила пару своїх смаколиків: салати, огірки, помідори. Вони йшли на ура, що мене, звичайно, тішило. І раптом одна з дівчат каже:
— Ольга Іванівна, я так люблю ваші огірочки! Намагаюся у магазині не купувати, тільки ваші їмо.
Я спершу не зрозуміла. Думала, мабуть, у гості часто ходять. Потім ще одна підтвердила:
— Так, ваші заготівлі нас узимку так рятують! Не лячно їхнім дітям давати. Мої дуже люблять солоні огірочки, а в магазинних, бачили, скільки добавок?
Я подивилася на Іру і зустріла її розгублений погляд. За той вечір я отримала дуже багато похвали на свою адресу, всім дякувала, посміхалася. А на ранок запитала Іру прямо:
— Виходить, ти мої труди роздаєш?
— Не все, звісно, – кивнула Іра. – Тільки деякі. Вони ж такі смачні, як не поділитись!
— Так я їх для своєї сім’ї роблю, а не для чужих людей, – заперечила я.
— Але ж їх так багато! – Спробувала заперечити Іра. – Ми навіть не встигаємо все з’їдати.
— Значить, вам менше даватиму! – відповіла я.
Виїхала я в поганому настрої. Не зрозуміла невістку. Навіщо роздавати, якщо лишається? А якщо мені якийсь рік недобре буде, і я не зможу стільки закрити? Що вона робитиме? До магазину піде?
А тепер ось, закручую вже четвертий десяток компоту із кизилу і винограду і думаю, може, я не права? Може, треба ділитися? І їй видніше, з ким ділитися? Дочка якось запропонувала мої закрутки продавати, я відмовилася. Для мене дико продавати те, що росте. Може, і тут я не права? Але ж для своїх роблю, там часточка мого життя, а а вона просто бере і роздає.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
