fbpx
Історії з життя
Я влітку і хвилинки спокою не маю. Бігаю біля грядок, поливаю, сапаю, висаджую і доглядаю. А все заради заготовок. Як почну з вишні, то ото аж у жовтні закінчую, коли останній виноград перероблю. І усе це ночами, бо ж вдень і так роботи багато. А тут на гостину до невістки поїхала і отетеріла

Я дуже люблю дачу, сад, город. З любов’ю та вдячністю ставлюся до всіх плодів, які мені дарує земля. Саджу завжди багато!

Потім багато закриваю та заморожую. Компоти, варення, джеми, огірки, помідори, салати… У мене є спеціальна морозильна камера. Багато овочів заморожую: тру кабачки на оладки, роблю заготовки для супів.

Троє наших дітей уже давно мешкають у своїх сім’ях. Коли вони приїжджають у гості, я, звичайно, заповнюю їм машини їжею. Найбільше мої заготівлі нахвалює невістка Іра, дружина Єгора.

— Ольга Іванівна, ви така молодець! Все різне, все смачне, можна щодня їсти і не набридне. Як ви все встигаєте?

Встигаю, бо з любов’ю до цього ставлюсь. Часто кручу ночами, я так морально відпочиваю. Рецептів у мене безліч, справді намагаюся все різне зробити, щоб не набридло за зиму одне й теж їсти. Навіть картоплю фрі заморожую для онуків! Без хімії магазинної виходить і набагато дешевше.

Якось приїхали ми на День народження онука, до Єгора та Іри. На святі було багато дітей. З ними займалися аніматори, а для нас, дорослих, було зроблено окремий стіл. Серед інших страв я помітила пару своїх смаколиків: салати, огірки, помідори. Вони йшли на ура, що мене, звичайно, тішило. І раптом одна з дівчат каже:

— Ольга Іванівна, я так люблю ваші огірочки! Намагаюся у магазині не купувати, тільки ваші їмо.

Я спершу не зрозуміла. Думала, мабуть, у гості часто ходять. Потім ще одна підтвердила:

— Так, ваші заготівлі нас узимку так рятують! Не лячно їхнім дітям давати. Мої дуже люблять солоні огірочки, а в магазинних, бачили, скільки добавок?

Я подивилася на Іру і зустріла її розгублений погляд. За той вечір я отримала дуже багато похвали на свою адресу, всім дякувала, посміхалася. А на ранок запитала Іру прямо:

— Виходить, ти мої труди роздаєш?

— Не все, звісно, ​​– кивнула Іра. – Тільки деякі. Вони ж такі смачні, як не поділитись!

— Так я їх для своєї сім’ї роблю, а не для чужих людей, – заперечила я.

— Але ж їх так багато! – Спробувала заперечити Іра. – Ми навіть не встигаємо все з’їдати.

— Значить, вам менше даватиму! – відповіла я.

Виїхала я в поганому настрої. Не зрозуміла невістку. Навіщо роздавати, якщо лишається? А якщо мені якийсь рік недобре буде, і я не зможу стільки закрити? Що вона робитиме? До магазину піде?

А тепер ось, закручую вже четвертий десяток компоту із кизилу і винограду і думаю, може, я не права? Може, треба ділитися? І їй видніше, з ким ділитися? Дочка якось запропонувала мої закрутки продавати, я відмовилася. Для мене дико продавати те, що росте. Може, і тут я не права? Але ж для своїх роблю, там часточка мого життя, а а вона просто бере і роздає.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page