fbpx

Я все розповіла чоловікові. Він страшенно обурився: «А підлогу їм ще не помити?». Я стала захищати сім’ю сестри, говорити, що це тимчасово, поки вони на ноги не стануть. Але чоловік налетів на мене: «І ти цьому віриш? Твоя сестра ще 4-го дитини матиме, щоб нічого не робити, а її чоловік так і буде на дивані валятися!

У мене величезна проблема! На кожній шальці терезів  – дві рідних людини (чоловік і сестра), і між ними мені треба зробити вибір.

Можливо, ви розсудіть – як мені поступити? Я прекрасно розумію, що після вибору мені доведеться з кимось або розлучитися, або капітально посваритися, але так вже складаються обставини.

Сестра старша від мене на три роки. Вона мене завжди ревнувала, навіть до батьків, тому, що вони більше приділяли мені уваги. Як найменшій.

Пам’ятаю, що сестра навіть у мене іграшки відбирала для молодшого віку, мовляв – погратися, але робила вона це на зло, щоб мені не дісталося, і щоб я розплакалася. І все одно я дуже сильно люблю свою сестру.

Такі ж ревнощі і заздрість проявилася, коли я почала зустрічатися зі своїм майбутнім чоловіком. Вона його так критикувала перед батьками, просто не хочеться згадувати!

А коли ми оголосили про свої заручини вона взагалі всім почала говорити, що наш шлюб триватиме максимум рік. Ми ставилися до її реакції поблажливо, адже і так все було зрозуміло: мені 22 роки, я вже виходжу заміж, а моя 25-річна сестра – досі незаміжня, і навіть ні з ким тоді не зустрічалася.

Ми спочатку жили зі свекрухою, але вона вийшла заміж і поїхала від нас в інше місто, залишивши нам двокімнатну квартиру.

А другу двушку на нас переписав дід чоловіка, а сам купив будинок в селі і теж переїхав. Разом у нас 2 квартири, які ми, зрозуміло, не продавали: ну мало що свекруха повернеться, чи дід. Вирішили здавати. Та й дохід в 7000 в місяць не завадить: син росте, йому вже 11 років.

А на той час сестра вирішила «переплюнути» мене. Вийшла заміж через рік після мого весілля за першого зустрічного (ледаря і невдаху) і подарувала йому аж трьох дочок! Їм зараз 8, 6 і 3 роки. Живуть вони в «гостинці» (батьки скинулися): в крихітній кімнаті з маленькою кухнею і спільним санвузлом.

Я не розумію – якщо немає більше ніяких в житті перспектив, навіщо стільки раз зважуватися на батьківство? Її чоловік перебивається шабашками, а вона постійно з дітьми. І злюся на них за безпечність, і шалено шкодую одночасно, особливо племінниць. Наші батьки іноді їм грошики підкидають, на це і живуть вони всім табором.

Тільки сестра дізналася, що ми здаємо квартиру, так відразу прийшла до нас. До слова, ми довго це приховували, наймачі вже місяців чотири як живуть на цій квартирі і справно платять оренду. Все там дуже акуратно. Але все одно б вони дізналися, стукачів багато. Ну так от, приходить вона і каже:

«Чула, що здаєш квартиру? Тааак, а ми там в тісноті тулимося, бачок на унітазі полетів, відром змиваємо. У районі, де ви хату здаєте, є класна школа мистецтв, середня дочка танців навчитися хоче, а старша грати на чому-небудь з інструментів. Та й садок там краще.

Ну ось що, сестричко, ми з тобою рідні люди, допоможи ти вже нам. Зараз би ми переїхали до вас на ту хату, зрозуміло, поки безкоштовно, а там я вже на роботу вийду, чоловік щось собі знайде. Будемо платити, правда, чисто символічно. Ми ж рідня! Загалом, ви подумайте, а ми речі поки зберемо».

Ось так! Серцем я розумію – дуже складно жити вп’ятьох в умовах обмеженого простору. Те, що чоловік сестри не може бачок полагодити, це і їжаку зрозуміло, у нього руки не звідти ростуть, добре, хоч не випиває. Дітей мені шкода – не передати як, та й сестру теж. Але розумом розумію, що дай їм ключики від квартири, вони там все обірвуть, як в своїй малосімейці. І мінус ще наші доходи з оренди.

Я все розповіла чоловікові. Він страшенно обурився: «А підлогу їм ще не помити?». Я стала захищати сім’ю сестри, говорити, що це тимчасово, поки вони на ноги не стануть. Але чоловік налетів на мене: «І ти цьому віриш?

Твоя сестра ще 4-го дитини матиме, щоб нічого не робити, а її чоловік так і буде на дивані валятися! Уявляєш, як вони нам квартиру рознесуть? Загалом, я категорично проти!». В принципі, він має рацію, але він навіть і зрозуміти не хотів – як їм зараз.

Загалом, сьогодні вранці дзвонила сестра. Питала, де можна взяти коробки, щоб свої речі упакувати. Зрозуміло, що в магазинах, і вона це знає, просто черговий раз натякнула, що їхня сім’я готова до виїзду. Я посоромилася поки їй сказати, що до нас на квартиру ходу немає.

І своїм батькам не можу сказати, не люблю зайвий раз їх засмучувати, мама нездужає. Боюся тепер і з чоловіком посваритися (а він дуже запальний) і з сестрою. Ось що робити?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page