Я все розумію і йшла на зустріч коли чоловік почав затримуватись після роботи. “Людей мало, роблю подвійну роботу” – казав він мені і я вірила, бо знала, що то правда”. Та от, коли йому ставку зменшили і він приніс зарплатні на три тисячі менше, я не витримала.

На Петра мало надіятись, йому аби спокій дали, свого не відстоїть, тож я зібралась і пішла прямо у кабінет його начальника поставити усі крапки над “І”. Вийшла звідти червона від обурення. Була у мене надто багато питань тепер до чоловіка.

От так у моєму житті пішло, що я не заміжня, а жоната. Ну а як інакше сказати, якщо мій Петро ні кує і не меле. Що вирішити: “Буде, як ти скажеш”.

Та при моєму характері ми із ним можна сказати у мирі прожили ці 30 років, бо жодного разу він мені на перекір не пішов. Я розходилась, посуд по хаті літає, а він спокійно так: “Наталочко, ти чого? Я ж тебе люблю, буде як скажеш”.

На мені і бюджет наш і вся господарка. Бо як пальцем не покажеш, то Петро й не зробить. Йде у магазин, то мушу йому у список написати все дослівно. Що от береш у Сільпо такі макарони у синій пачці, от такої форми і за таку ціну.

Пишу, що мило краще у Червоному маркеті, а вже за миючим і шампунем хай іде в Аврору. І тут я повинна все розписати і видати суму рівну тій, що він мусить витратити.

Та й так без спокою, бо зателефонує триста разів, аби сказати що мило темніше, а шампунь із ментолом. Перепитає, чи брати йому макарони, якщо ціна вища на дві гривні. Мені не двоє дітей Бог дав – четверо, бо мусила я чи не з першого року шлюбу бавити свого Петра.

Та от хто чекав від нього таких фокусів? Ми із мамою як дізнались, що то він таке викинув, то просто не повірили, аби, хто? Петро? А він уже коли зрозумів що я все знаю, так чи не вперше в житті заговорив і плечі випростав і очі я його побачила.

Почалось усе із затримок з роботи. Пояснив, що людей не вистачає і він працює нині за двох. Ну, тут я не могла не повірити, бо у нас так на лавці усі кажуть. що скрізь так.

Але коли вже він приходив під ніч, а зарплатні менше на три тисячі, я вже й сама вирішила і мама мене підтримала, пішла я у кабінет начальника.

— Як такі справи, то ви його звільняйте. Я йому вже три вакансії підшукала і графік кращий і зарплатня більша. Чого я не бачу свого чоловіка а вже й усіх грошей? В усіх зарплатні ростуть, а в мого і так куца а тут ще й відщипнули.

Дивиться на мене Леонід Григорович і каже так спокійно:

— Наталю, я вмішуватись не буду, але чого то 25 тисяч уже куца? Він провідний спеціаліст, підвищили його місяць тому, а тобі мало?

Я вийшла звідти червона і вже хотіла бігти шукати в цех свого чоловіка, та от не пустила охорона. Чекали ми його з мамою удвох вдома аж до десятої, бо розмова повинна була бути серйозною.

— Так, я отримав підвищення. – чи не вперше в житті каже мені чоловік щось окрім “буде по-твоєму”, – А ще, я орендував квартирку  і вже практично там завершив ремонт. І я піду із цього дому, Наталю, а чи з тобою, то від тебе залежить. Люблю я тебе жінко, тому і пропоную – переїжджай зі мною. Але вже не буде як було і ти будеш тримати себе в руках і вже сама будеш господинею у домі, а не маминою донечкою. При всій повазі до вас тещо, та жити ви нам не даєте і Наталю накручуєте постійно.

— Будемо ми з тобою, Наталю, тепер подружжям, партнерами, і вислуховувати твої вічні причіпки я не стану більше – виріс із тих штанців.  Або так, або я сам іду вирішуй. Дітям допомагатиму, а ти як знаєш.

Того ж вечора мій Петро зібрав речі і пішов у свою нову квартиру, а ми із мамою лишились на кухні сидіти удвох. Діти одразу сказали, що то наша справа і вони не будуть втручатись, то звідти підтримки я не отримала.

Мама каже, що Петро сам не ладен прожити і тижня і, що скоро повернеться, бо хто у сорок два змінює от так кардинально життя?

А от я вже й не знаю як бути, бо лишатись самій мені не хочеться, та й Петро мене вразив, не чекала я від нього такого. Аж цікаво стало, що то буде далі.

То як же бути: лишати маму саму, чи чоловіка?

Головна картинка ілюстративна.