Заміж я вийшла у двадцять два роки. Через рік народила першого сина, ще за два другого. Все було, як у всіх. Мені тоді здавалося, що сім’я – найголовніше, що є у житті жінки. Ось на вівтар цієї сім’ї я все й поклала. Себе я можу сміливо назвати зразковою матір’ю та дружиною, як би нескромно це не прозвучало. Мені неодноразово про це говорили й інші люди. Тоді мені здавалося, що це найвища форма визнання. Я шукала в цьому задоволення та довгі роки змушувала себе його знаходити.
Чоловік у мене завжди вбраний в чистенький, свіжовипраний, випрасуваний одяг. Стежила, щоб у його гардеробі завжди були гарні речі, акуратно складені шкарпетки та білосніжні комірці сорочки. Записувала його до перукаря, носила на ремонт його взуття.
Вранці обов’язково сніданок на всю сім’ю, тобто встати мінімум за годину до того, як встануть всі інші. На обід чоловік приходив додому, тому там мав бути суп, друге та щось до чаю. Увечері вечеря на всю сім’ю. Одне й те саме мої чоловіки могли їсти лише два дні поспіль. На третій день їхня вже ніяка сила не могла змусити доїсти суп чи картоплю.
Стежила я і за здоров’ям чоловіка. Записувала його на огляди, нагадувала про прийоми. Слідкувала, щоб він приймав усі призначені ліки.
Із дітьми теж було багато клопоту. Ними повністю займалася я, з перших днів до повноліття. Іноді допомагали бабусі, але допомога була нечастою і лише у виняткових випадках. А так усі вироби, уроки, гуртки були на мені. Чоловік навіть не був у курсі, у якій школі навчаються наші діти.
За такого ритму життя на себе часу не залишалося. Побут, робота, постійні турботи та хвилювання дуже позначилися на мені. Змінилася не тільки зовнішність, а й розвиток. Колись було просто посидіти і почитати книжку. Максимум радіо послухаєш, доки займаєшся якимись домашніми справами. Це зараз можна слухати аудіокниги, а раніше такої розкоші не було.
Ось уже діти виросли і розлетілися в доросле життя, пенсія на горизонті замаячила, а я глянула в дзеркало і побачила тітку, що запустила себе, зі згаслим поглядом. Так боляче стало від усвідомлення, що життя мимо промайнуло, а що я в ньому бачила? Каструлі, праска, пилосос та папірці на нецікавій роботі? І хоч би хтось дякую сказав.
Я навіть не змогла згадати, коли я востаннє нормально їздила у відпустку. У молодості відпочивати не доводилося – то за дітьми стежити, то до батьків чи свекрів на город. А потім і грошей не було особливо відпочивати, треба було синів навчати.
От і прийшла я до того, що зараз з чоловіком навіть нема про що поговорити. У нього часу було повно було завжди. Він і книжки читав у вільний час, і в музеї з театрами синів водив, доки я вдома наводила чистоту. На роботі різні заходи відвідував. До того ж виглядає він молодший за мене, хоча старший на три роки.
Набридло мені це, вирішила міняти своє життя. Замість вигладжування чоловікових шкарпеток книгу почитати замість прибирання на вихідних сходити в театр. Та й на себе захотілося витратити гроші – стрижка, манікюр, косметичку оновити. Гардероб, знову ж таки, у мене якийсь бабин, хоч мені ще й шістдесяти немає.
Почала я свій план втілювати у життя. Виявилося, що я стільки пропустила, поки бігала по колу дім-робота-дім! Тепер ось старанно надолужувала. Але чоловікові це не сподобалося – я ж почала приділяти менше часу домашньому господарству.
Білизна після прання тепер два дні може лежати непрасованою, випічка тепер не кожен день, а у вихідні я не жену прибирати, а висипаюся, приводжу себе в порядок і кудись йду, на виставку, наприклад.
Остаточно чоловік розсердився, коли я відмовилася записувати його до окуліста, тому що він сам чудово може з цим впоратися.
– Тобі на старість років що стрельнуло? Поводишся, як ненормальна! Зовсім сім’ю закинула!
– Я на сім’ю все життя працювала, жодного слова подяки не почула. Хочу пожити вже й для себе.
– А яка подяка тобі потрібна? – витріщив очі чоловік. – За що? Що виконувала свої обов’язки?
У нас, виявляється, багато чого одне одному є сказати. Стосунки ми з’ясовували години зо три, а наприкінці чоловік заявив, що або все повертається на круги своя, або він зі мною розлучиться.
– Мені потрібна нормальна дружина, а не оце от “для себе, яка на сім’ю незважає!
Начебто мені потрібно було злякатися, заплакати, а мені, ну, не все одно, звісно, але й зайвий раз думати я не буду, якщо це станеться. Втомилася бути зручною програмою, хочеться себе людиною відчути. Дуже шкода, що чоловік цього не розуміє.
Фото ілюстративне.
